Читати книгу - "Перспективи Української Революції"

В опінії західніх народів і в їхній політиці справді поважно трактується ці обидва моменти. А навіть переважає думка, що перше запобіжне діяння Атлянтійського договору буде настільки успішне, що друге — потреба війни — залишиться теоретичним, на папері.. Але все таки аспект миру і війни з СССР стоїть в тому договорі одверто, рівнорядно. Діється це вперше після другої світової війни в такому поважному міждержавному акті західніх народів. В тому його головне значення, як важливого, нового етапу в міжнародній ситуації. Можна б його назвати весняним зрівнянням дня з ніччю в політиці західніх держав. До того часу думка про можливість війни з СССР не мала місця в офіційній політиці західніх держав, в їхніх важливих актах. Вона тільки блукала по сторінках преси як єресь, що не дає спокою «глибшій» політичній думці. Цю єресь підказував здоровий політичний інстинкт.

В той же час ціла політика СССР, зокрема большевицьке «порядкування» в новоздобутих країнах, формування одностайного політичного, господарського і мілітарного східнього бльоку мало тільки одну ціль: дальшу большевицьку експансію, готування мілітарної розправи з іншими державами.

Перше призначення Атлянтійського договору — втримати існуючий міжнародній стан, що його неслушно називають миром, — не можемо розцінювати позитивно. Раз тому, що це ніякий мир, а тільки пасивне ставлення західніх держав до большевицької війни проти цілого світу, проти свободи народів і людської одиниці. Такий «мир» — це потурання больше-вицькому постійному наступові в різних формах і на різних відтинках. А подруге, самий Атлянтійський договір не ударемнює большевицької аґресії тим, що приготовляє спільну оборону західніх держав. В цьому відношенні Атлянтійський договір лежить ще на лінії старої політики оманних розрахунків. Він є дальшим етапом старих оман.

Коли розглядати цілий розвиток повоєнної політики західніх держав до СССР, то бачимо, що вона, вийшовши з хибної оцінки московського большевизму, ступнево, етапами щораз більше відступає зі шляху фальшивих. розрахунків. Таких етапів було вже багато, а жадний з них не був крутим поворотом, занеханням того шляху політичних ілюзій, але повільним відступом і наближуванням до політичного реалізму. Згадаємо тільки найважливіші з тих етапів-ілюзій.

Після закінчення протинімецької війни, західні альянти шукали сердечного союзу з СССР. У тісній співпраці і взаємному обміні на всіх ділянках вони сподівалися притупити большевицьку ворожнечу та викликати еволюцію большевицької системи, яка, показавши свої зуби, дуже скоро охолодила ті бажання і сподівання.

Друге велике розчарування стрінуло світ західніх демократій в розрахунках, що большевикам буде дуже важко опанувати й підкорити новоздобуті народи — Польщу, Чехію, Словаччину, Мадярщину, Румунію, Болгарію, Сербію, Хорватію, Албанію, Фінляндію. Великі надії покладано на те, що ті народи, які мали незалежні держави, демократично-парляментарними методами зуміють поставити такий спротив большевизмові, що большевизм витрачатиме на їх переборення великі сили і багато часу. Більше того! Надіялися, що звідтам попливе хвиля демократизації і до СССР. Основою таких міркувань було переконання, що, мовляв, державні народи Середньої Европи не те саме, що східньо-европейські, вони ставитимуть куди сильніший спротив большевизмові, а в парі з тим ілюзії, що методи демократично-парляментарної боротьби буде можна успішно застосувати для спротиву большевицькому тоталізмові й теророві.

До такої ж категорії хибних калькуляцій належить концепція, що в китайській війні вичерпається значна частина матеріяльно-мілітарного потенціялу СССР без вирішальних успіхів для большевизму, що там буде втягнена, розтягнена і значною мірою вичерпана експансивна енерґія совєтів, що це принесе відпруження на інших відтинках.

Так само не справджується рахунок, який є однією з провідних думок пляну Маршала, що економічна допомога у відбудові Західньої й Середньої Европи зупинить дальшу большевицьку експансію на Заході, а зокрема спаралізує там комуністичну акцію й диверсію. Не можна заперечувати великого значення того пляну господарської відбудови Західньої Европи в цілому дальшому розвиткові. Він теж; причинився до Атлянтійського договору, підготовив для нього ґрунт у поодиноких західніх державах. Але якраз неспроможність самим пляном Маршала спинити большевицьку експансію на Заході заставила західні держави шукати іншої лінії політики й певнішої забезпеки перед експансією Москви.

Такими етапами політика західніх держав супроти СССР дійшла до Атлянтійського договору, до того, щоб можливість війни з СССР через большевицьку мілітарну аґресію поставити в основу поважного міжнароднього акту і намітити ним реальні оборонно-мілітарні заходи. Надавання йому запобіжного значення, що він має забезпечувати теперішній «мир», оцінюємо як нереальну, безвартісну частину, як залишки скрахованої політики ілюзій. Зате нас більше цікавить те, що в тому договорі західні держави закладають реальні політичні основи для підготови спільного воювання проти СССР в разі його збройної аґресії. Усі, що мають справу з большевицьким імперіялізмом і знають його природу та шляхи, вітають такий крок західніх держав, як зворот до політичного реалізму. Одначе не можна трактувати його, як завершену, правильну постановку, тільки як обрання правильнішого напрямку і як перший крок на тому шляху, яким піде дальший розвиток.

Доки Атлянтійський договір являється єдиним актом того порядку в міжнародньому житті, поти різко показується помилка звужування проблеми до західніх держав. Якщо не буде дальшого поступу в тому напрямі, якщо оборонну війну проти большевицької аґресії не буде трактуватися, як одностайну цілість, на всіх фронтах і в усіх її формах, Атлянтійський договір остався б відокремленим, несмілим кроком, без більшого значення. Якщо б західні держави хотіли його обсягом обмежитися, то це з погляду їхньої власної оборони було б гіршою помилкою за ту, що її зробила Франція перед другою війною, покладаючи свою оборону на лінію Мажіно. Було б зовсім не поважно на довшу мету думати про фронт у Західній Европі відокремлено, не дбаючи про те, що діється на всіх інших фронтах, на яких іде боротьба з большевизмом, де йому ставлять спротив, або де він атакує. Це було б так само, як би на фронті якась частина дбала тільки про свій відтинок, не співдіючи з іншими, не звертаючи уваги на те, що там діється і чого вимагає стратегія цілого фронту. Але є щораз більше познак, що в тому відношенні приходить до голосу протверезіння, і що народи Заходу побачать, що як кожний з них не може окремо думати про свою оборону аж тоді, коли буде безпосередньо сам заатакований, так само й оборона всіх західніх держав мусить бути пов'язана з цілою оборонною війною проти большевизму усіх народів.