Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Тобі взагалі зручно ось так відповідати на питання? — Руслан не очікував такого нахабства від Степана.
— Мені окуліст сказав, що потрібен відпочинок для очей, бо якісь там судини луснули, — Степан не виявляв жодних емоцій в голосі. — То з чого хочеш почати? — знову повторив своє запитання.
— З того, як ви втекли з лікарні… Що було далі? Куди ви поїхали?..
Степана в палаті Руслан Павлович протримав найдовше. Він чіплявся до всіх дрібничок, до всього, що могло б вказати на неправду в його словах, чи на те, що могло не збігатися зі свідченнями Андрія чи Каті. Але Степану було все одно, його не вдалося вивести на якісь емоції, в тому числі і сумніви. Що страшенно розлючувало поліціянта. Але все ж таки поробити він нічого не міг.
Всі казали приблизно одне й те саме, лише з невеликими відмінностями в деталях. Це могло бути або щось важливе, про що вони не встигли домовитися. Або випадковість через те, що мозок кожної людини по своєму запам’ятовує одні й ті самі події. І все ж таки через дві години йому довелося відпустити Степана.
— Дякую, що допомогли слідству, — стоячи в коридорі, Руслан Павлович прощався з усіма, потиснувши їм руки. — Якщо ще щось згадаєте… У Степана є мій номер телефону. Не соромтеся, дзвоніть.
— І ти заходь, як будуть питання. Ти знаєш, де нас шукати, — люб’язно відповів детектив.
— І ще, Степане, ти ж пам'ятаєш, що твій пістолет зараз лежить у відділку, для збереження?! — детектив на це лише кивнув. — Не забудь потім заїхати забрати його, — після цих слів Руслан Павлович пішов до виходу з відділення.
Нарешті їм дали спокій. Трійця повернулася до палати, щоб відпочити і обговорити те, як пройшов допит.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко», після закриття браузера.