Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

— Жуйте, свині, — прошепотів він, але цього разу спогад зринув лише на мить і розтанув.

Він втрачає себе. Колись він міг згадати і шістдесяті, і сімдесяті, і вісімдесяті, як людина, яка дивиться вниз на гвинтові сходи, що ведуть до якоїсь темної кімнати. Тепер він чітко пам’ятав лише події від часу супергрипу. Поза тим залишався тільки туман, який подекуди злегка здіймався, показуючи мимохідь якийсь загадковий спогад (того-таки Бу Дінквея, наприклад… якщо такий взагалі був) — а потім знов опускався.

Найдавніший спогад, якого він певний, — це те, як він ішов на південь трасою US 51, прямуючи до Маунтін-Сіті й дому Кіта Брейдентона.

Як народився. Народився заново.

Він уже не був, правдиво кажучи, людиною, якщо колись нею і був. Він став немов цибулина, з якої облазить шар за шаром, тільки то немов людські атрибути з нього сходили: організоване мислення, пам’ять, може, навіть свобода волі… якщо вона колись у нього була.

Він почав їсти кролика.

Колись він був абсолютно певний того, що в разі, якщо все почне валитися, він устигне швидко зникнути. Але не тепер. То його місце, то його час, і його протистояння відбудеться тут. Немає значення, що він поки не здатний виявити третього шпигуна, немає значення, що Гарольд у самому кінці вийшов з-під контролю і здійснив колосально нахабну спробу вбити його суджену наречену, матір його сина.

Десь цей дивний Чувак-Сміттєбак лазить пустелею, винюхує зброю, яка назавжди зітре з лиця землі це джерело тривог і небезпек — Вільну зону. Його Око не могло йти за Чуваком-Сміттєбаком, і Флеґґ вважав, що той по-своєму химерніший навіть за нього: шукач, який винюхує кордит, напалм і гелігніт із точністю смертоносного радара.

За місяць чи менше злетять літаки Національної гвардії з повним комплектом ракет «сорокопуд» під крилами. І коли він буде певен, що наречена зачала, вони втечуть на схід.

Він мрійливо дивився на баскетбольний м’яч місяця і всміхався.

Був ще інший варіант. Він думав, що Око все покаже йому у свій час. Може, він туди рушить сам — чи то в подобі ворони, чи вовка, чи як комаха, наприклад богомол, а може, як така дрібнота, що здатна пролізти і в приховану підземну вентиляцію серед колючої пустельної трави. Стрибатиме чи повзтиме темними переходами і врешті проскочить у вентиляцію чи ґратку кондиціонера.

Це місце було під землею. Одразу за кордоном у Каліфорнії.

Там стояли лабораторні стакани — ряди й ряди їх, на кожному акуратна наклейка з витисненим на ній написом: суперхолера, суперсибірка, нова й покращена версія бубонної чуми… І всім притаманна мінливість проти антигену, яка робила супергрип настільки смертельним. У тому місці подібних було безліч: асорті, як раніше казали в рекламі льодяників «Лайф Сейверз».

Додамо вам трохи у водичку, Вільна зоно?

Чи хай гарненько в повітрі розсіюється вибухом?

Яку-небудь славну хворобу легіонерів на Різдво, чи вам би ліпше новий і покращений свинячий грип?

Ренді Флеґґ, темний Санта, приїде на санчатах Національної гвардії та й повкидає в коминки?

Він чекатиме і дізнається, коли прийде слушний час.

Щось йому підкаже.

Усе буде добре. Швидко тікати цього разу не треба. Він на коні — і там лишатиметься.

Кріль скінчився. Наївшись гарячого, він знову відчув себе. Підвівся з олов’яною тарілкою в руці й жбурнув кістки в ніч. Вовки кинулися до них із гарчанням та бійкою, і їхні очі блідо зблискували під місяцем.

Флеґґ стояв, спершись руками в стегна, і розкотисто сміявся до місяця.

——

Рано-вранці наступного дня Надін виїхала з містечка Ґлендейл і помчала своєю «веспою» вздовж траси I-15. Її розпущене білосніжне волосся маяло за нею, немов весільна фата.

Їй було шкода своєї «веспи», яка служила їй вірою і правдою, а нині вже майже помирала. Пробіг, пустельна спека, важкий переїзд через гори, недбалий догляд — усе давалося взнаки. Двигун надсадно хрипів. Стрілка на вказівнику кількості обертів почала тремтіти, замість того щоб чемно стояти на цифрі 5Х1000. Це вже нічого не означало. Якщо «веспа» впаде до того, як вона прибуде на місце, то вона піде пішки. Зараз ніхто її не переслідує. Гарольд мертвий. А якщо вона піде пішки, то він дізнається і пришле когось їй назустріч.

Гарольд стріляв у неї! Гарольд намагався її вбити!

Думками вона весь час поверталася до цього, хоч як намагалася забути. Розум не відпускав цю подію, мов собака кістку. Так не мало бути. Флеґґ прийшов до неї вві сні в першу ніч після вибуху, коли Гарольд урешті дав дозвіл зупинитись і перепочити. Він сказав, що лишає Гарольда з нею, доки вони опиняться на Західних схилах, майже в Юті. Потім його буде усунуто швидко, випадково й безболісно. Мотоцикл послизнеться. І — за поруччя. Без шуму й пилу.

Але вийшло не так уже швидко й безболісно, і Гарольд ледве не вбив її. Куля просвистіла в дюймі від її щоки, а вона не могла поворухнутися. Надін завмерла від шоку, не розуміючи, як він міг таке зробити, як йому дали бодай замахнутися на таке.

Вона намагалася знайти розумне пояснення, кажучи собі, що це так Флеґґ хоче її полякати чи нагадати, кому вона належить. Але ж це безглуздо! Це взагалі хтозна-що! Навіть коли б у цій версії й був якийсь сенс, то все ж обізнаний, переконаний голос усередині Надін стверджував: стрілянина — це було щось, чого Флеґґ не передбачав.

Надін намагалася відштовхнути той голос, зачинити перед ним двері, як зачиняють двері перед незваним гостем із кровожерним поглядом. Але їй не вдавалося. Голос казав їй, що вона вижила, бо їй суто випадково пощастило. Що куля Гарольда могла б легко пройти в неї між очей, і так чи інак Рендалл Флеґґ тут ні до чого.

Вона казала голосові:

«Брешеш! Флеґґ знає все, навіть де найменший горобчик упав…»[161]

«Ні, то Бог, — безжально відповів голос. — А він — не Бог. Тебе врятувала сліпа удача, тож це означає: нічого не можна передбачити. Ти йому нічим не зобов’язана. Можеш розвернутися й поїхати назад, якщо хочеш».

«Жартуєш? Назад? Куди?»

Голосові не було чого особливо сказати з цього приводу — та й вона б здивувалася, коли б він щось сказав. Якщо темний чоловік стоїть на глиняних ногах, то цей факт вона виявила дещо запізно.

Вона пробувала зосередитися на красі прохолодного пустельного ранку, а на голос не зважати. Проте голос залишався — такий тихий