Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Ти як?

— Добре.

— Я бачив новини. Ти мене змушуєш нервувати більше, ніж дорослі сини. А так удар хороший.

— Боюся, що якби не журналістка, яка вимкнула камеру... загалом усе могло бути інакше і не на мою користь. Гаразд, добре, що все добре закінчилося. Після завтра суд, Антуан знайшов хорошого адвоката. А потім уже й повертатися будемо.

— Так це в п'ятницю суд. І цього ж дня ви полетите?

Я подивилася на наставника, він кивнув.

— Якщо нічого не трапиться, то так.

— Значить тільки в неділю будете вдома. Що ж передам Мартіні щоб на наступні вихідні готувала весілля. О, а ось і моя дорога дружина.

Далі я ще годину спілкувалася з Мартіною. Мене врятував дзвінок від Альфреда. Мартіна зглянулася. Швидко попрощалася і дала мені можливість поговорити з коханим.

— Привіт, ти як? — запитала я перша.

— Я то добре. А ти там як? Мені хлопці тільки не давно показали, як ти декому по горішках заїхала. З такими задоволеними мінами ходили, як діти, чесне слово.

Я дивлюся на коханого чоловіка і просто посміхаюся.

— Сумую за тобою, а ще втомилася. Насичені дні. Ти попереднього прямого репортажу не бачив?

— Був ще один? Знайду запис.

— Краще не варто. Зі мною все добре, а ти нервувати будеш.

— Ізо, — сказав мій чоловік суворо, — я знайду. А потім уже поговоримо з приводу моїх нервів. Головне, що зараз із тобою все гаразд і ти жива та здорова.

— Кохаю тебе.

— І я тебе. Я тут із хлопцями зустрічаюся, йдуть уже.

На екрані з'явилися друзі Альфреда. Мені помахали руками.

— Класний удар! — сказав хтось із хлопців.

— А я в спортзал став ходити і працюю з тренером. А ще харчуванням займаюся, — сказав задоволений Антон.

Я посміхнулася і тихо розсміялася. Приємно їх бачити.

— Відпочивайте хлопці, а я спати піду.

До суду день минув спокійно. Були на заводі, хотілося бути впевненими, що тепер точно все буде добре. Були ще у відділку, дізналися, що буде з тим, хто мені погрожував. Їх заарештували і до них був великий список претензій. Але обвинувачення можуть пред'явити тільки за моїм випадком. Оскільки вони потрапили на камеру. Не густо. Але після цього попередили Максима і попросили посилити охорону. І взагалі бути обережним і ледь що попереджати нас з Антуаном, щоб ми могли якось допомогти.

Суд пройшов спокійно. Окрім того, що Маженг плювався отрутою і намагався звинувачувати всіх. Дісталося навіть правителю Янкуїна. Загалом ми відсудили в нього компенсацію, яка покрила всі наші витрати на купівлю устаткування і виплату зарплати робітникам, і ще навіть залишилося. А його відправили на рудники, довічно, без права оскарження.

— У них усі покарання зводитися до робіт або на копальнях, або роботи в місті. Зате дієво, після копалень якщо і повертаються, то більше ні хто не хоче потрапити туди вдруге. Умови праці дуже важкі.

Ми вже думали йти із зали суду, коли оголосили, що зараз буде друге слухання з приводу замаху на мене кохану. Цим п'ятьом теж винесли вирок і теж рудники, 10 років. Я випала в осад. А наставник показав мені свій планшет і лист від Інгріха 3. У ньому він писав, що такої образи в мій бік він не пробачить. І що ці хлопці вирушатимуть на копальні й навряд чи звідти повернуться. Мені прям здавалося, що він посприяє, щоб вони не повернулися. Хоча з нього станеться. І ще про між іншим запрошував у гості.

Попросила написати Антуана відповідь. З величезною вдячністю за допомогу. Але що в нас багато роботи на даний момент. І що найближчим часом поки що не вийде.

— Як думаєш, коли я заміж вийду він заспокоїться?

— Ні. І тоді я переживатиму, що дехто захоче тебе вдовою зробити для початку.

Я накрила обличчя руками і видихнула.

— Додому хочу до Альфреда.

— Скоро летимо. Речі тільки зберемо, перекусимо і в дорогу. Сувеніри будеш купувати?

— Знущаєшся? Які сувеніри, у нас тут завод, найкращий сувенір.

Антуан розсміявся і повів мене до машини. Нарешті будемо летіти додому. Я скучила.