Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Павлов мимохіть підказав їй, як повернути собі помешкання. Проте на ніч вона про всяк випадок забарикадувалась у кімнаті. І не даремно. Напившись остаточно, хтось із друзів Павлова таки намагався вдертись уночі до її кімнати, але так і заснув на підлозі під дверима.
А вже через тиждень, під час відрядження в район, Павлова перестріли дорогою хлопці з лісу і переконливо поговорили з ним на тему житла. Павлов передав їй «ордер» на її власну квартиру, а сам переїхав жити до Сашуля, який теж займав чиєсь немале помешкання в центрі. За цим «ордером» її й прописали. Згодом Софія знайшла справжні документи на власність і зберегла їх аж до часів перебудови, передавши у спадок синові разом із помешканням.
### 1947—1985Про те, як Софія з Вільгельмом і зі сином Тарасом жили в радянський період, Галина довідувалася фрагментами. Наприклад, одного разу бабця розповідала, як десь наприкінці п’ятдесятих їх запросили на уродини. Часи тоді були голодні, проте Софія завдяки своїм клієнткам із партквитками та допомозі батька, котрому віддячувалися пацієнти, не голодувала. Вільгельм тоді ще не заробляв своїми «спекуляціями».
У пошуках подарунка Софія знайшла у креденсі шматок тканини, — певно, так розрахувалася з нею якась клієнтка. Софія роздивилася тканину і побачила, що її загорнуто у сторінку, видерту з дорогого антикварного альбому з репродукціями італійського малярства. На ілюстрації була картина Джото. Софія загорнула тканину в Джото, а перед самим виходом із дому приготувала тісто на цибульники, щоби господиня могла запропонувати гостям гарячу страву. Інші гості теж принесли зі собою їжу — хто що мав.
Софія довго боялася, що їх вишлють із міста до Сибіру, як вислали майже всіх нечисленних знайомих, котрі або не змогли втекти на захід, або зробили дурницю і повернулись. Одного разу до Софії прийшла подруга з двома доньками: вона втекла з власного помешкання, де їх попередили про виселення. Вони жили на сусідній вулиці. Десь опівночі у двері голосно загримали. Софія відчинила, намагаючись удавати заспану.
— Нас уведомили, что здесь прячутся антисоветские элементы, уклоняющиеся от выезда, — сказав замість привітання майор і відкозиряв Софії. — Это правда?
— Ніхто тут не ховається. Хочете — подивіться самі,◦— Софія сміливо глянула йому в очі.
Майор зайшов, залишивши двох помічників стояти на сходах.
— Дайте воды,◦— сказав він уже зовсім іншим, утомленим, тоном, щойно переступив поріг. — Если бы вы знали, как мне осточертело вламываться в чужие дома и выволакивать из постелей детей, — гірко додав він.
Напившись води, подякував і пішов. Так подругу було врятовано від виселення.
Згодом Софія довідалася, що й вони з Вільгельмом були у списках на вивезення, та списки ці випадково потрапили до колишнього батькового пацієнта — генерала КДБ. І він викреслив із них Софію та Вільгельма. Той самий генерал допоміг батькові, коли він теж повернувся, уникнути арешту й улаштуватися дільничним лікарем у поліклініці на Руській. Тобто для проформи батька змушені були посадити, проте ув’язнили його в пересильній тюрмі на Лонцького, де майже не чіпали і дуже швидко випустили. Генерал прийшов до батька на перший прийом і особисто подарував йому стетоскоп, привітавши з призначенням на посаду. Цим стетоскопом Степан Левинський користуватиметься ще багато років, навіть уже після виходу на пенсію, бо й тоді чергу до його кабінету люди займали ще вдосвіта, а ті, хто не встигав, записувалися на наступний день. Коли Левинський піде на пенсію, він передасть стетоскоп своєму наступникові. Допитливий наступник чомусь вирішить розкрутити прилад. І виявить у ньому «жучка», з допомогою якого розмови лікаря Левинського прослуховували довгі роки.
Коли наступник розповість про жучок, Левинський не дуже і здивується.
— Коли генерал КДБ дарує тобі стетоскоп, то ледве чи він укладає всередину іконку, — лаконічно відреагував Софіїн батько.
### 2008Галина читала в інтернеті біографію Василя Вишиваного. Відповідно до так і не підтверджених, але й не спростованих даних, версій його смерті було щонайменше три.
Версія перша: він помер у в’язничній лікарні від серцевого нападу, і його поховали у безіменній могилі.
Версія друга: помер від двостороннього запалення легень, яке стало наслідком давнього туберкульозу та нелюдських умов ув’язнення. Його поховали десь біля огорожі Лук’янівського цвинтаря в Києві без жодних позначень, за якими би можна було виявити місце поховання тіла.
Версія третя: його закатували до смерті й поховали у братській могилі.
У деяких джерелах вона натрапляла і на найбільш оптимістичну версію: про те, що Вільгельм отримав двадцять п’ять років заслання, з якого повернувся достроково, проте про подальшу його долю нічого не було відомо. І лишень у коментарях до однієї з газетних статей про дідуся вона прочитала таке:
queen: довідка про смерть в особовій справі Вільгельма фон Габсбурґа була «липова» — насправді його викрали українські націоналісти відразу ж після завершення судового процесу й анонімно перевезли до Львова, де
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма», після закриття браузера.