Читати книгу - "Вибрані твори"

В цей час входить Лопахін.

Лопахін. Щиро дякую.

Варя (сердито й глузливо). Вибачайте!

Лопахін. Нічого. Щиро дякую за приємне частування.

Варя. Нема за що. (Відходить. Потім озирається і питає лагідно). Я вас не вдарила?

Лопахін. Ні, нічого. Гуля, проте, набіжить величенька.

Голоси в залі: «Лопахін, приїхав! Єрмолаю Олексійовичу!»

Пищик. Видом видати, слихом слихати… (Цілується з Лопахіним). Коньячком од тебе пахтить, любий мій, серце моє. А ми тут теж розважаємось.

Входить Любов Андріївна.

Любов Андріївна. Це ви, Єрмолаю Олексійовичу? Чому так довго? Де Леонід?

Лопахін. Леонід Андрійович зі мною приїхав, він іде…

Любов Андріївна (хвилюючись). Ну, що? Відбулись торги? Кажіть-бо!

Лопахін (ніяково, боячись виявити свою радість). Торги закінчились близько четвертої години… Ми на поїзд спізнились, довелося чекати до половини десятої. (Важко зітхнувши). Ух! Мені голова трохи обертом іде.

Входить Гаєв; у правій руді в нього покупки, лівою він витирає сльози.

Любов Андріївна. Льоню, що? Льоню, ну? (Нетерпляче, крізь сльози). Швидше-бо, ради бога…

Гаєв (нічого їй не відказує, тільки махає рукою; до Фірса, крізь сльози). Ось візьми… Тут анчоуси, керченські оселедці… Я сьогодні нічого не їв… Скільки я витерпів!

Двері до більярдної відчинені; чути удари куль і Яшин голос: «Сім і вісімнадцять!» У Гаєва міниться обличчя, він уже не плаче.

Стомився я страшенно. Даси мені, Фірсе, переодягтися… (Виходить до себе через зал, за ним Фірс).

Пищик. Що там на торгах? Ну, розповідай!

Любов Андріївна. Продано вишневий сад?

Лопахін. Продано.

Любов Андріївна. Хто купив?

Лопахін. Я купив.

Пауза.

Любов Андріївна пригнічена; вона б упала, коли б не стояла біля крісла й стола. Варя знімає з пояса ключі, кидає їх на підлогу, серед вітальні, і виходить.

Я купив! Почекайте, панове, будьте ласкаві, мені затуманилась голова, говорити не можу… (Сміється). Прийшли ми на торги, там уже Деріганов. У Леоніда Андрійовича було тільки п’ятнадцять тисяч, а Деріганов понад борг зразу набавив тридцять. Бачу, справа така, я зчепився з ним, набавив сорок. Він сорок п’ять. Я п’ятдесят п’ять, Він, значить, по п’ять набавляє, я по десять… Ну, скінчилось… Понад борг я набавив дев’яносто, залишилось за мною. Вишневий сад тепер мій! Мій! (Регоче). Боже мій, господи, вишневий сад мій! Скажіть мені, що я п’яний, не при своєму розумі, що все це мені ввижається… (Тупає ногами). Не смійтеся з мене! Коли б мій батько й дід повставали з домовин і глянули, на все, що трапилось, як їхній Єрмолай, лупцьований, малописьменний Єрмолай, що бігав узимку босоніж, як цей самий Єрмолай придбав маєток, кращого за який немає нічого на світі. Я купив маєток, де батько й дід були рабами, де їх не пускали навіть до кухні… Я сплю, це тільки ввижається мені, це тільки здається… Це плід вашої уяви, пойнятий мороком невідомості… (Піднімає ключі, ласкаво посміхаючись). Кинула ключі, хоче показати, що вона вже тут не господиня… (Дзенькає ключами). Ну, та однаково.

Чути, як настроюють оркестр.

Гей, музиканти, грайте, я бажаю вас слухати! Приходьте всі дивитися, як Єрмолай Лопахін рубоне сокирою по вишневому саду, як попадають на землю дерева. Набудуємо дач, і наші онуки й правнуки побачать тут нове життя… Музико, грай!

Грає музика. Любов Андріївна сіла на стілець і гірко плаче.

(З докором). Чому ж, чому ви мене не послухали? Бідолашна моя, хороша, не вернеш тепер. (Крізь сльози). О, швидше б усе це минулось, швидше б як-небудь змінилось наше недоладне, нещасливе життя.

Пищик (бере його під руку, напівголосно). Вона плаче. Ходімо в залу, нехай вона сама… Ходімо… (Бере його під руку і виводить до зали).

Лопахін. Що ж такого? Музико, грай чітко! Нехай все так, як я бажаю. (З іронією). Іде новий поміщик, власник вишневого саду! (Штовхнув ненароком столик, мало не звалив канделябри). За все можу заплатити! (Виходить з Пищиком).

В залі й вітальні немає нікого, крім Любові Андріївни, яка сидить, зіщулившись уся і гірко плаче. Тихо грає музика. Хутко входять Аня і Трофимов. Аня підходить до матері і стає перед нею навколішки. Трофимов залишається біля входу до зали.

Аня. Мамо! Мамо, ти плачеш? Люба, добра, хороша моя мимо, моя прекрасна, я люблю тебе… я благословляю тебе. Вишневий сад продано, його вже немає, це правда, правда, але не плач, мамо, у тебе залишилось життя попереду, залишилась твоя гарна, чиста душа… Ходімо зі мною, ходімо, люба, звідси, ходімо!.. Ми посадимо новий сад, розкішніший за цей, ти побачиш його, зрозумієш, і радість, тиха, глибока радість опуститься на твою душу, як сонце у вечірню пору, і ти посміхнешся, мамо! Ходімо, люба! Ходімо!..

Завіса

Декорація першої дії. Немає ні завіс на вікнах, ні картин, залишилось трохи меблів, які складені в один куток, ніби для продажу. Відчувається пустка. Біля вихідних дверей і в глибині сцени складені чемодани, дорожні клунки і т. ін. Двері ліворуч відчинені, звідти чути голоси Варі й Ані. Лопахін стоїть, чекає. Яша тримає піднос з скляночками, повними шампанського. В передпокої Єпіходов зав’язує ящик. За сценою, в глибині, гомін. Це прийшли прощатися селяни.

Голос Гаєва: «Спасибі, братці, спасибі вам».

Яша. Простий народ прощатися прийшов. Я такої думки, Єрмолаю Олексійовичу: народ добрий, але