Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

Пробули ж у Пальмирі досить часу. Коли замучили багатьох християн, захотіли йти до Сиваполя, що лежав у межах асирійських, які були під римським володінням. Був же в тому граді монастир жіночий, мав п'ятдесят постниць, серед них була ігуменя на ім'я Врієна, учениця блаженної Платоніди — диякониси та ігумені. її ж передання і правила аж до кончини своєї добре берегла. Устав Платоніди був такий: у день п'ятниці ні одній сестрі не можна було якогось рукоділля робити, але всі збиралися до церкви і з ранку до вечора віддавалися молитвам і з читання божественних книг повчалися. Спершу сама диякониса Платоніда, книгу в руках тримаючи, богонатхненні слова читала сестрам до години третьої, тоді віддавала книгу в руки Врієни, велівши читати їм аж до вечора. Так-бо після того і Врієна, прийнявши ігуменство після кончини наставниці своєї, робила, у всьому наслідуючи чесноти її. У тої Врієни-ігумені було двоє дівчат, яких вона виховувала і на добродійне чернече життя наставляла, ім'я одній було Прокла, а другій — Февронія. Прокла мала від народження свого літ двадцять п'ять, Февронія — двадцять, була ж Февронія Врієні братанкою, тобто братовою донькою. Така була гарна з лиця, що ані живописцю неможливо намалювати квітучої її вроди. Таку красу Февронину бачачи, Врієна вельми журилася нею, як би її зберегти у цноті від спокус світу цього. І коли всі сестри щодня один раз лише, і то ввечері, трохи приймали їжі, вона веліла Февронії до другого дня постити, аби один день цілком без їжі перебувала, щодругий до вечора трохи їла, — хотіла так прив'ялити цвіт лиця її. Але й сама Февронія, бажаючи умертвити себе, віддавалася посту і такій повстримності, що ніколи до ситости хліба ані води не вживала, але завжди голодом і спрагою, ще ж і багатьма подвигами і трудами виснажувала тіло своє, також мало сну приймала. Ложем її була гола дошка без постелі, три лікті завдовжки, у ширину ж п'ядь з половиною. На тій дошці, а часом і на голій землі до сну короткого схиляла багатотрудне своє тіло. І коли диявол намагався сонними привидами спокусити її, вона зразу, вставши, кидала себе хрестоподібно на землю перед Богом і з великими сльозами молилася, аби відігнати спокусника. Взявши книги, читала старанно Божественне Письмо і з нього духовно насолоджувалася: була-бо з природи охоча до науки й гостра на розум. І дивувалася Врієна вельми такому її розуму. У день п'ятниці, коли всі сестри до церкви збиралися, ігуменя Врієна наказувала Февронії богонатхненними словами читати сестрам. А тому що благородні жінки в п'ятницю приходили до них до церкви насолоджуватися духовними повчаннями, наказувала Врієна Февронії, аби читала за завісою, щоб не бачила образу й прикрас світських жінок, їх же ніколи не бачила. Розходилося добре слово про блаженну Февронію по цілому граді. І хвалили її учительство корисне і вроду лиця її, ще ж і добрі звичаї: була лагідна, смиренномудра, цнотлива й усілякими чеснотами прикрашена. Те чувши, одна жінка, що сенаторського благородства була, на ім'я Єрея, пройнялася великим бажання побачити Февронію й порозмовляти з нею. Була ж та Єрея еллінка вірою, літами молода, вдова, що лише сім місяців прожила з мужем своїм і, овдовівши, перебувала в домі батьків своїх, були ж і батьки її еллінського нечестя. Прийшла Єрея до монастиря і через дверницю сповістила про свій прихід ігумені Врієні. Коли ж ігуменя до неї вийшла, вона припала до ніг її і, хапаючись за ноги, просила й говорила: "Заклинаю тебе Богом, що небо і землю створив, не гидуй мною, нечестивою, що дотепер була потіхою ідолам, більше ж гріхам, не позбавляй мене учительства і бесіди сестри вашої Февронії, аби через вас я наставилася на путь спасення і знайшла від Христа, істинного Бога, те, що приготоване християнам. Вибавте мене від суєти віку цього і від нечестивого ідолослужіння, бо батьки мої примушують мене поєднатися другим шлюбом, я ж бажаю, щоб мені було життям учительство Февронії і душекорисна її бесіда. Досить мені минулого часу, прожитого в невіданні та нечесті". Коли це говорила Єрея, поливала сльозами ноги ігумені Врієни, на милосердя її зрушуючи. І сказала до неї Врієна: "Знає Бог, пані Єреє, що два роки мала дівчина Февронія, коли я прийняла її в монастир у руки свої. І ось нині вже вісімнадцятий рік, відколи живе в монастирі, не виходячи, і не бачить чоловіків, ані лиць жінок світських, ані одягу, ані прикрас їхніх, ані нічого світського аж дотепер. Ані годувальниця її не може бачити аж донині, хоч і багато разів просила мене зі сльозами, аби побачитися й поговорити з нею, я ж цього не допустила. Твоє ж старання нині бачачи, і любов до Бога в тобі пізнаючи, і сподіваючись на спасення твоє, заведу тебе до неї, лише одяг свій світський зміни і в чернечий одягнися. І зразу Єрея з радістю те зробила. Взяла Врієна Єрею і повела її до Февронії. Бачила ж Февронія Єрею в чернечому одязі, думала, що якась подорожня черниця до них прийшла, і поклонилася їй до землі, і обійняла, поцілувала в Христі. Звеліла ж Врієна сісти обом і повчанням божественних книг зайнятися. Взяла Февронія книги й читала сестрі, що прийшла. І настільки розчулилася Єрея від учення Февронії, що цілу ніч без сну була, — обидві, не заснувши, приєднувалися до Божого слова, ані Февронія, читаючи і говорячи, не втомилася, ані Єрея, слухаючи, не змучилася. Стільки сліз пролила Єрея, що й земля скропилася сльозами її. Еллінкою була, ніколи не чула таких слів корисних. Коли ж настав ранок, ледве змогла Врієна вмовити Єрею, щоб ішла додому, до батьків своїх. Цілувала зі сльозами Єрея Февронію, також і ігуменю й пішла собі. Февронія ж спитала Томаїду, що була друга після ігумені, кажучи: "Прошу тебе, пані мати моя, скажи мені, хто та подорожня сестра, що так обливалася слізьми, наче ніколи не чула Божественного Писання?" Тоді Томаїда сказала до Февронії: "Чи не знаєш, з ким ти розмовляла?" Відповіла Февронія: "Як маю знати подорожню сестру, якої я ніколи не бачила?" І сказала Томаїда: "Це Єрея, бояриня". І сказала Февронія: "Чому не сказали мені, я ж як