Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

все зваба є і немає ніякого бога. Коли б то був на небесах якийсь бог, то вислухав би зітхання тих, котрі плачуть, вислухав би молитви тих, котрі моляться, призрів би горість серця тих, котрі знемагають од печалі. Коли б то був бог, то він вислухав би мене, що у горісті серця молився й ридав; це ж бо, як мене бачиш, пане мій, двадцять років і більше в гіркій печалі я є і як багато, горе мені, молінням молився до всіх богів! О, скільки жертв приніс я їм! О, як багато сліз та ридання! І жоден бог не вислухав мене, і був марний увесь труд мій". Петро ж рече: "Через це не почутий ти такий час, що молився до багатьох богів, марнотних та неправдивих, а не до одного істинного Бога, в Якого ми віримо і молимося Йому".

І так святий Петро із тим чоловіком бесідував довгий час, і вели диспута про Бога, відтак пізнав із повісті його, що Фауст він є, батько Климентовий та братів його, а чоловік Маттидіїний, і сказав йому: "Коли захочеш вірити в єдиного істинного Бога, Котрий небо й землю створив, то відтак і жінку, й дітей своїх уздриш цілими й здоровими". Він-бо рече: "Навряд чи жінка моя з дітьми із мертвих устануть; я ж бо сам з читання зірок довідався і від премудрого звіздаря Аннувіона звістився, що і жінка моя, і двоє дітей утопилися у морі" . Петро ж узяв його до житла свого; коли ж до нього зайшов Фауст і зирнув на Маттидію, то жахнувся й пильно на неї із здивуванням дивився мовчки. Відтак каже: "Що за чудо має бути, кого зараз бачу?" І, приступивши ближче, заволав: "Воістину, дружина моя улюблена оце є!" І тоді від раптової радості знемогли обоє, бо й говорити поміж себе не могли, — пізнала-бо і Маттидія чоловіка свого. Ледве до тями прийшовши, змогла сказати Маттидія: "О любий мій Фаусте! Як це живий віднайшовся ти, чула ж бо я, що ти мертвий!" Тоді була радість невимовна всім і великий плач від радості. Пізналося подружжя, також і діти пізнали своїх батьків, і, обійнявшись, плакали, і веселилися, й дякували Богові. І всі, що там зійшлися, бачили несподіване їхнє віднайдення та зібрання докупи після розсіяння, просльозилися й дякували Богові. Відтак Фауст, припавши до апостола, просив хрещення й безсумнівно повірив у єдиного Бога, а, бувши хрещений, возсилав подячні молитви зі слізьми до Бога. І відійшли звідти в Антіохію, і там навчали вони віри у Христа.

Довідався про Фауста антіохійський ігемон, що той царського роду, і про жінку його та дітей, і про їхні пригоди. Відтак послав швидко до Риму вісників, щоб звістити про все кесареві. Кесар же відписав ігемонові, щоб з великою честю привів їх невдозі у Рим. І так сталося, і радів кесар на повернення їхнє, а довідавшись про все, що трапилося з ними, довго плакав. Учинив же й бенкета того дня і вельми пошановував їх, назавтра ж дав їм численні маєтки, і рабів, і рабинь. І були у славі великій, пошановані від усіх. Жили ж вельми благочестиво, численні милості убогим чинячи, і провели у доброденстві тому достатній час, і в добрій старості, роздавши все тим, що потребують, відійшли до Господа.

Діти ж їхні в апостольському вченні вправлялися; прийшов уже й Петро у Рим, а найбільше був нероздільним  учнем Петровим блаженний Климент. Став учасником усіх його доріг, трудів і терпіння, які були за Христа, і проповідником благочестя Христового. Поставив же його Петро єпископом ще перед своїм від Нерона розп'яттям; коли ж помер Петро, а за ним єпископ Лін, а відтак єпископ Клит, правив Климент добре в Римі кораблем Церкви Христової посеред хвилювань та бурі, яку збурювали тоді мучителі. І пас стадо Христове із великим трудом і терпінням, бувши оточений звідусюди, ніби левами рикливими та вовками хижими, лютими гонителями, які намагалися ковтнути і знищити християнську віру; і в такій біді та в гонінні не переставав дбати з великою турботою про спасіння людських душ; і багато невірних людей не тільки з простого люду, але й з царської палати, великородних і сановитих, навернув до Христа. Серед них був такий собі Сисиній, синклітик, і немало було з роду царя Нерви. Стільки трудився у Христовому благовісті, що якось під час Пасхи чотириста двадцять і чотири особи, всі з великородних, хрестив у троїчне ісповідання. Домикилю, небогу свою, наречену Авреліяна, сина першого римського антипата, освятив на збереження дівства, сімом скорописцям Рим розділив, щоб писали діяння святих мучеників, яких тоді вбивали за Христа. І коли вченням його, і трудами, й діяннями чудес, і образом чеснотливого життя множилася Христова Церква, підняв диявол ненависника Торкутіяна-комита, котрий, побачивши велике множство тих, що повірили в Христа, навчених Климентом, науськав декого з народу постати ворояснечею на Климента і на вірних християн.

У той час володів містом єпарх Мамертин, і було сум'яття у римському народі через Климента, і пішли розкольники до єпарха чинити наклепи на Климента та й казали: "Доки принижуватиме богів наших?" Інші ж супроти говорили, захищаючи Климента й мовлячи: "Яке зло учинив той чоловік, чи не діяв він добрі справи: кожного болящого, якого відвідав, здоровим чинив, кожен, хто у скорботі до нього приходив, утіху діставав, ніколи не учиняв нікому капості, але всім численні добродіяння явив". Одначе інші, розпалені неприязним духом, волали: "Волхвуванням те чинив, а богам нашим службу викорінює. Дія не називає богом. Іраклія, хранителя нашого, нечистим духом вважає, на чесну Афродіту каже, що перелюбниця вона є". Весту ж велику, говорить, треба спалити великим вогнем. Також і пречесну Атіну, й також Артеміду та Єрмія, Крона ж і Арея так само ганьбить, і всі імена богів наших, і храми їхні докуками безчестить і докоряє, отож або нехай принесе богам жертви, або хай знищений буде". Тоді Мамертин, єпарх міський, не терплячи поговору та сум'яття людського, повелів привести до себе святого Климента і почав говорити до нього: "Із кореня добродійного ти вийшов, як свідчить про тебе вся римська множність, але звабився, і через це не можуть мовчати і тебе терпіти. Не відомо-бо, якого Бога шануєш: чи нового отого, котрого звуть Христом, супротивного нашим богам? Належить-бо тобі, відклавши всяку звабу та самовільну облуду, поклонитися богам, яким звичайно всі поклоняються". Святий же Климент відповів: "Молю твоє доброум'я, послухай моєї відповіді, а не