Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

буйних слів неслухняного народу. Марно на мене мовиш! Бо хоча й численні пси гавкають на нас, одначе не можуть відняти нам того, чим ми є: люди-бо ми є змисленні та розумні. Вони ж бо пси, що брешуть незмисленно, без розуму на добру річ, а завади, сум'яття й поговори звичайно виходять од непокорених. Через це повели їм спершу замовкнути, і нехай мовчать, щоб говорив чоловік розумний про своє спасіння із розмислом і пошукав істинного Бога, якому має із вірою поклонятися". Те і багато іншого святий говорив — не знайшов у ньому єпарх вини і послав до царя Траяна, звіщаючи про Климента, що постає супроти нього народ через богів і не перестає волати, одначе на нього вірного свідчення нема. Траян же цар відписав єпархові, щоб Климент або приніс богам жертви, або хай буде посланий в ув'язення в Понт на порожнє місце поблизу Херсонесу.

Розглядаючи таку відповідь од царя, Мамертин пожалів щодо Климента і просив його, щоб не вибирав собі того вигнання, але нехай принесе жертви богам і вільний буде від такого осуду. Святий же звістив спершу, що не боїться того вигнання, але це йому подобається і віддає йому перевагу. Таку дав благодать Бог святому Климентові, що словами його єпарх зворушився і плакав за ним, та й сказав: "Бог, Якому ти всім серцем служиш, нехай допоможе тобі в тому вигнанні, на яке ти засуджений" . І приготувавши корабля та й давши усього на потребу йому, відпустив його. Пішли ж із святим Климентом у заслання численні люди із благовірних, які зволяли з пастирем та вчителем своїм терпіти ув'язнення, аніж без нього і без святого його вчення на волі жити.

Прийшов, отож, святий Климент на те місце, на яке в ув'язення був засуджений, і знайшов там більше двох тисяч християн, осуджених на тесання каміння в тих горах, і він також був доправлений із ними до того ж діла. Християни ж, побачивши святого Климента, всі однодушно зі слізьми та зітханнями приступили до нього та й кажуть: "Помолись за нас, святителю, щоб достойні були обітниць Христових". Святий же рече: "Не достойний я такої благодаті мого Владики, Який сподобив мене бути причасником вінця вашого". І працював із ними, втішаючи й утверджуючи їх корисними словами своїми. Довідавшись од них, що мають велику нестачу води, бо за шість поприщ приносили собі воду на плечах, рече до них: "Помолимося Господу нашому Ісусу Христу, щоб сповідникам Своїм відкрив джерело живої води, як відкрив у пустелі спраглому Ізраїлю, "Коли ударив у камінь і потекли води", — тож із такою Його благодаттю прохолоджені були й веселилися". І почали всі молитися. Коли ж закінчили молитву, побачив святий Климент на одному місці ягня, яке стояло і підняло праву ногу, ніби місце показуючи. Климент же збагнув, що то Господь є явлений, Його ж бо ніхто не бачив, тільки він один, — пішов на те місце й рече: "Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, копайте на цьому місці!" І почали, довкола ставши, мотиками копати, і не було нічого, бо не трапили на те місце, на якому стояло ягня.

По тому сам святий Климент, узявши малу мотику, почав копати те місце, на якому стояла ягняча нога, і тоді витекло джерело води вельми світлої й солодкої, і потекла ріка від джерела. Тоді всі звеселилися, а святий Климент рече: "Річкові потоки веселять місто Боже". Пішла чутка про чудо те по всій країні, і стікалися туди люди з усіх довколишніх міст та сіл, і побачили несподівано й чудесно витеклу ріку за молитвами святого, ще й, учення його послухавши, повірили у Христа і були хрещені у тій воді від святого Климента; таке множество невірних людей приходило до Христа й до віри наверталося, що на всяк день по п'ятсот душ і більше хрестилося. В одне літо стільки примножилося вірних, що було збудовано сімдесят п'ять церков. І побиті були всі ідоли та стовпи їхні, і всі храми ідольські були знищені по цілому краю, вся-бо країна прийняла святу віру.

Довідався про те кесар Траян, що безчисленна кількість людей там у Христа повірила, послав відтак одного ігемона, на ймення Авфидіян, в ту країну. Туди прийшов ігемон і багатьох християн численними муками забив. Відтак побачив, що всі з радістю йдуть на мучення за Христа, і не захотів більше губити народу, одного тільки святого Климента до жертов примушував. Знайшов його непохитного у вірі, бо міцно стояв у Господі, тож повелів посадити його в човна і вивезти на середину моря, а там, прив'язавши кітву до його шиї, у глибину вкинути й утопити, щоб не знайшли християни тіла його. Коли ж це сталося, стояли вірні на березі, дивлячись на потоплення святого, й ридали за ним із великим плачем. По тому два найвірніші учні його, Корнилій та Фив, сказали до всіх християн: "Помолимося всі однодушно, щоб явив нам Господь чесне тіло мученика свого". Молився народ, і відступило море в надра свої на гри поприща; люди ж, як колись ізраїльтяни у Червоному морі, пішли по сухому, знайшли мармурову хоромину, наготовану від Бога на подобу церкви, і там тіло святого лежало та й кітва, з якою був утоплений, поблизу нього лежала. Хотіли вірні взяти звідтіля чесне і святе мучениче тіло, але було одкровення раніше згаданим його учням, щоб залишили там тіло святого, бо щоліта у пам'ять його мало так море відступати до семи днів, даючи дорогу тим, котрі хочуть приходити на поклоніння. І тривало так проздовж багатьох літ — од царства Траянового аж до царства Никифора, царя грецького. Багато ж там невимовних здійснювалося чудес — прославляв-бо угодника Свого Бог.

Якось, за звичаєм, у пам'ять святого відступило море, і безліч вірних людей прийшло до святих мощів, і трапилося, що малий хлопчик там залишився, — батьки ж, забувши його в церкві, відійшли. В той час почало море повертатися й покривати церкву. Всі поспішали відійти швидко, щоб не покрило їх море. Пішли хутко й батьки хлопчика, який залишився у церкві, — вони ж гадали, що хлопчик їхній також із людьми вийде. Коли ж озирнулися туди й сюди, не побачили його й шукали поміж людей, які виходили; не знайшли, і вже годі було назад повернутися, бо покрило море церкву. Плакали по ньому невтішно і відійшли у дім свій, ридаючи й нарікаючи вельми. Наступного ж літа море