Читати книгу - "Темний ліс"

флоту не лишалося нічого іншого, як покладати всі сподівання на аналіз і висновки системи прийняття рішень на полі бою, натомість самим намагатися відшукати флот супротивника, якого насправді не було. Всю потужність системи моніторингу в ручному режимі перевели на дальні підступи й змусили комп'ютерну систему ігнорувати безпосередню небезпеку, що чигала зовсім близько. Чимало офіцерів обстоювали думку, що напад скоїла невідома третя сила, не пов'язана з людством чи Трисо-лярисом, бо в їхній підсвідомості вже міцно вкоренилася думка про перемогу в цій війні.

Система моніторингу не могла своєчасно виявити присутність Краплини головним чином тому, що вона залишалася невидимою для радіолокаційних пристроїв, попри використання різних режимів і довжини хвиль. Відшукати сліди її переміщення можна було, лише детально проаналізувавши зображення з поля бою у видимому спектрі світла, але ця інформація вважалася другорядною порівняно з даними радіолокаційного спостереження. Більшість незліченних розкиданих фрагментів кораблів, що утворилися після термоядерних вибухів, стали просто мільйонами тонн скрапленого рідкого металу. Значна їх частина мала приблизно ті самі форму та розміри що й Краплина, й це значно ускладнювало процес комп'ютерного аналізу знімків з поля бою. Крім того, практично всі офіцери вважали, що Краплина самознищилася й підірвала «Богомол», тому жодної команди на її пошук так і не надійшло.

Натомість хаос на полі бою лише наростав: уламки, сміття й частини кораблів першої лінії швидко насувалися на кораблі другої. Тож захисним системам кораблів не лишалося нічого іншого, як відкрити вогонь по найбільших уламках, які становили серйозну небезпеку. Високоенергетичні гамма-променеві лазери, рейкові гармати зробили свій внесок у вогняне море, що вирувало довкола. Здебільшого уламки були переплавленими в металеві зливки корпусами суден, які під дією низької температури космічного простору вихололи й застигли; проте лише ззовні — всередині залишилися розплавленим металом. Тож після кожного влучання шматки вивергалися в простір новою порцією залізної магми.

Незабаром між другою лінією кораблів і тьмяно-червоною річкою крові, яку лишили по собі знищені судна першої лінії, розквітла завіса з феєрверків, що накочувалася припливною хвилею вогню з боку невидимого ворога. Уламки градом сипалися на флот, і системи захисту не встигали знешкоджувати всі небезпечні об'єкти, тож багато уламків пройшли крізь вогняний смерч і влучили в кораблі. Ця смертоносна суміш із твердих елементів і розплавленого металу становила неабияку загрозу навіть для добре броньованих суден зоряного класу: корпуси деяких добряче потрощило, були навіть наскрізні пробоїни. Чулися пронизливі сигнали сирен, які свідчили про розгерметизацію.

Хоча яскраве видовище смертоносної краси від самого початку перебувало в центрі уваги бортових систем і екіпажів кораблів, їм важко було позбутися відчуття, що флот вступив у запеклий бій з космічними силами супротивника. На цьому тлі ніхто — ні бортові системи, ні люди — не зважав на невеличкого Ангела Смерті, що лягав на курс знищення кораблів другого ряду.

Тож коли Краплина наблизилася до першого судна в другому ряду — «Ґанґа», вся друга лінія ще була натягнутою струною. Справжня фігура смерті.

Краплина кинулася вперед і всього за десять секунд прошила 12 гігантських кораблів зоряного класу: «Ґанґ», «Колумбію», «Справедливість», «Масаду»[76], «Протон», «Яньді»[77], «Атлантику», «Сиріус», «День подяки», «Повний уперед», «Хань»[78] і «Шторм».

Всю другу лінію спіткала та сама доля, що й кораблі першої: після пробою баків із термоядерним паливом корпус розжарюється до червоного; потім корабель поглинає вогняна куля термоядерного вибуху, що залишає по собі мільйони тонн тьмяно-червоної палахкотливої металевої магми. Невдовзі вона розлітається навсібіч чудернацькими квітами. Ця трагедія знищення лінії бойових кораблів нагадувала невпинне вигорання бікфор-дового шнура завдовжки 2000 кілометрів. Після нього залишалися тільки пригорщі тьмяно-червоного попелу.

За 1 хвилину 21 секунду перестали існувати ще 100 лінійних кораблів другої лінії.

Пробивши останній корабель другої лінії — «Мейдзі», Краплина виписала ще один розворот під неможливим кутом і не гаючи часу кинулася до першого корабля в третій лінії — «Ньютона». Уламки зруйнованих кораблів другої лінії, здебільшого ще розжарені до рідкого стану, наближалися до третьої лінії впереміш із уже вистиглою хвилею сміття, що лишилася від перших кораблів. Багато суден разом із активацією систем захисту увімкнули двигуни й почали маневрувати, тому, на відміну від перших двох ліній, третя вже не була ідеально рівною, хоча приблизно сотня кораблів і досі залишалися в одній площині.

Краплина знищила «Ньютон», заклала різкий поворот і пролетіла 20 кілометрів до «Просвітництва», який уже встиг на три кілометри відійти вбік від третьої лінії кораблів. Пробивши його навиліт, Краплина кинулася до «Крейдяного періоду», що дрейфував у протилежному напрямку від уявної прямої лінії шикування, й так само влучила у ділянку розміщення паливних баків.

Зонд ширяв уздовж третьої лінії кораблів, підлашто-вуючи власну траєкторію до напрямку їх руху, й це ніяк не позначалося на його швидкості — ті самі 30 кілометрів за секунду.

Пізніше аналітики, досліджуючи записи з поля бою, були шоковані тим фактом, що будь-яка зміна траєкторії руху чи поворот Краплини відбувалися під гострим кутом, а не за звичною для людських аерокосмічних апаратів пологою кривою. Цей диявольський політ демонстрував цілковито інший підхід до організації переміщення в просторі й виходив за межі людського розуміння: Краплина в русі здавалася тінню без маси, слідом пера Бога, що може рухатися, як йому заманеться, не звертаючи жодної уваги на закони динаміки й принцип найменшої дії.

Під час знищення кораблів третьої лінії такі різкі зміни напрямку руху відбувалися з частотою двічі-тричі за секунду. Цієї миті Краплина здавалася голкою бога Смерті, який спритно орудував нею вгору-вниз-убік, протягуючи нитку руйнації та знищення, нанизуючи сотню кораблів.

Для розгрому третьої лінії Краплині знадобилося 2 хвилини 35 секунд.

До цього часу всі судна флоту вже запустили двигуни й почали рухатися врізнобіч, зруйнувавши ідеальну будову прямокутної формації. Краплина так само заповзято знищувала їх один за одним, хоч як вони намагалися рятуватися втечею. Завдяки їх маневрам темп руйнування сповільнився, та все одно щосекунди спалахували щонайменше 3-5 вогняних куль. У цій заграві смерті світіння двигунів втратило свою магічну силу, перетворилося на панічне миготіння рою наляканих світляків.

Єдина система управління флотом і досі не визначила реального напрямку атаки й зосереджувала всі сили на пошуку уявного флоту супротивника. Пізніше, під час проведення детального аналізу картини поля бою з'ясувалося, що найближчими до розуміння справжнього стану справ виявилися двоє простих офіцерів Азійського флоту. Один із них — енсін[79] Чжао Сінь, помічник оператора систем цілевказування на «Бейфані»[80], інший — капітан Лі Вей, проміжний контролер систем електромагнітної зброї на «Ваньнянь Куньпен»[81].