Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

Отож з моєї згоди й уклали цю оборудку. Того вечора, після всіх цих переживань, я почувала себе якось дивно, ставши Елізабет Вільямс, якій я колись заздрила і яку зневажала, і я спитала себе, чи не поквапилася, прийнявши це рішення. Утім, мені водночас було якось і приємно, бо Гамфрі безнадійно кохав свою Елізабет, і тепер ця любов поверталася до нього вдесятеро сильнішою!

На кораблі мені відвели каюту разом з місіс Мітчелл, тоді як батькові капітан Мітчелл надав місце разом зі слугами у твіндеку. Місіс Мітчелл була прикута до ліжка, слабуючи на якусь дивну хворобу, але вона дуже люб'язно поводилася зі мною. Вона називала мене Елізабет і веліла мені робити все, що накаже її чоловік, тому що він поважна добра людина і без нього вона б і жити не змогла. Двічі на день я давала їй ліки в пляшечках, які капітан Мітчелл виймав зі своєї дерев'яної скрині: і якщо я спізнювалася, то це доводило її до сказу, але щойно вона отримувала свою пляшечку, як одразу ж засинала. У капітана Мітчелла було багато таких пляшечок, і одного ранку він наказав і мені взяти собі одну, щоб не напала морська хвороба.

«Дякую, — відказала я, — але ми вже вісім днів у морі, а мене ще й досі не знудило». Тоді капітан Мітчелл підійшов до мене впритул, обійняв за стан просто на очах місіс Мітчелл і сказав: «Сестро, ти маєш робити так, як каже твій брат». А місіс Мітчелл вигукнула: «Так, так, Елізабет, роби, як каже твій брат!»

Отож він і дав мені ту пляшечку, і щоб заспокоїти їх, я зробила те, що мені веліли й зажувала якусь коричневу гумку, що була всередині. Йсусе! Воно спочатку було таке гірке, що я ледь не померла! І то були зовсім ніякі не ліки, а була сама болячка, гірша од смерті, — то був опій, і я його з'їла, панове, отака я була тоді наївна!

— О Боже! — скрикнув Бертран.

— От негідник! — вигукнув Ебенезер.

— Саме опій прикував місіс Мітчелл до ліжка і доводив її до сказу, коли його бракувало! І це опій призвів до мого падіння та до краху мого батька і привів мене до того стану, у якому ви мене й бачите, — брудна хвойда, що поганяє свиней! А хай відсохне та рука, що виростила той мак, із якого зробили той опій, що я з'їла того дня! Але я думала, що то такі собі звичайні ліки, щось на кшталт снодійного, і хоч воно було гірке на смак, я його з'їла весь. Мене одразу ж охопила сонливість, кімната змінилася в розмірах; я опинилася на ліжку разом з місіс Мітчелл, яка вхопила мене за руку, а капітан Мітчелл схилився над нами обома. Голова його стала здоровезною: очі його палали вогнем. «Сестро Елізабет! Сестро Елізабет!» — казав він…

У цьому моєму сні я знеслася високо догори над кораблем, тримаючи за руку місіс Мітчелл. Небо було блакитне, немов сапфір, а море внизу було схоже на креп. Корабель став мацюпеньким, чистим і яскравим, і просто на небосхилі було сонце. Потім сонце стало оком якогось чоловіка, і місіс Мітчелл сказала: «Поглянь-но туди, Елізабет: той чоловік — це Всемогутній Хрисгос, і ти маєш робити все, що він каже, як і личить справжній ревній католичці». Ми піднеслися ближче до великого ока Христа, і коли він подивився на нас, ми були голі, чекаючи його вироку.

«Сестро Елізабет, — сказав він мені, — я скоро оберу тебе для великої справи. Я хочу, щоб ти народила мені дитину, як діва Марія народила від мого Вітця!» І я побачила, що вдягнена в рясу, мов черниця, а місіс Мітчелл називала мене сестрою Елізабет, Христовою нареченою. Потім ззаду, немов потужний теплий вітер, до мене долинув голос Христа, що гукав «Сестро! Сестро! Сестро!», і поки місіс Мітчелл тримала мене, я була взята силою.

Це стало ясно, коли я прокинулася, бо обличчя Ісуса виявилось обличчям капітана Мітчелла: я зрозуміла, чому Елізабет, соромлячись, відмовила Гамфрі й отруїла себе; я зрозуміла, чому капітан Мітчелл, бувши настільки жахливо порочною людиною, називав мене своєю сестрою і чому місіс Мітчелл мала допомагати йому грішити. Цей день став днем моєї згуби, і відтоді капітан Мітчелл уже більше не приховував своєї справжньої натури. Знову і знову примушували вони мене приймати це зілля, поки вже не почало доходити до того, що я цілими днями марила, що Христос мій коханець. Ця пристрасть набула наді мною такої влади, що я вбила би будь-кого, хто став би на шляху до моєї пляшечки. Він встановив плату в п'ять фунтів за порцію, і я стала позичати в мого батька гроші, які він отримав від капітана Мітчелла, поки не віддала йому їх усі, і бідолашний батько прибув у Меріленд жебраком. Опісля мені нічого не залишалося, окрім як продавати свої послуги — місяць служби за одну пляшечку: я підписала бланк договору про найм на службу до капітана Мітчелла і стала його рабинею і курвою на все життя.

Увесь той час я жодного разу не бачила свого батька, та й не хотіла. Капітан Мітчелл сказав йому, що я занедужала і що гроші потрібні на ліки. Коли всі гроші вийшли, він, бідолаха, ледве не втратив розум; він благав дати йому ще грошей, але капітан Мітчелл намовив його укласти договір про найм із капітаном корабля, який потім продав би цей договір у порту. Мій батько продав себе спочатку на два роки, потім на чотири, і всі гроші перейшли до капітана Мітчелла як плата за мої ліки.

Одного дня, коли подорож добігала кінця, капітан Мітчелл дав своїй дружині дві пляшечки замість однієї, а потім ще дві, поки вона не померла просто в мене на очах. А що в нас не було лікаря і всі знали про хворобу пані, її поховали в морі й