Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Не бійся... Я не ображу тебе. –запевнив Мохамед.

Його серце так часто билося, що боліло, він був так вражений красою дівчини, що не міг думати ясно. Він поклав руки їй на плечі і без будь–яких роздумів міцно притиснув до себе, обіймаючи. Ошелешена дівчина відштовхнула його, притискаючи лезо його ж клинка до його горла. Він своєю чергою втримав її за пояс її одягу, міцно стягнувши його, і дівчина ковтнула ротом повітря. Притискаючи клинок ще ближче до його горла, вона сказала:

 –Так само, як ти не образив моїх батьків?

У перехресній війні було не зрозуміти, його чи воїни Лавіна вбили її сім'ю, проте це вже не мало значення. Як істинний імператор, він мав відвести війська Лавіна в місце, позбавлене простого народу, і тепер йому доведеться жити з усвідомленням цього все своє життя.

–Пробач.

–Ніколи.– твердо відповіла вона, густі темні брови зійшлися на переніссі.– Відпусти мене.

–Ніколи.– зітхнув він.

–Гаразд, тоді так.

Дівчина забрала руку і притиснула клинок до свого горла, Мохамед схопився і відпустив її пояс.

–Прошу, тільки не каліч себе! – він відійшов на крок назад, виставивши руки перед собою.

Дівчина звузила очі.

–Це ще чому?

–Ти найпрекрасніше створіння, яке я бачив.

Він благоговійно провів пальцями по повітрю, за міліметр від її щоки, зачаровано дивлячись на неї, він простягнув руку дівчині.

– Відпусти мене.

–Але ж тут нічого не лишилось.

–Твоїми стараннями! Я маю лишитись.

– Прошу, будь моєю гостею. Мій дім вразить тебе.

–Якщо я піду з тобою, ти відпустиш мене додому? – із сумнівом дивлячись на його руку, запитала вона.

–Якщо мій народ не зуміє знайти місце в твоєму серці, я відпущу тебе.

–Обіцяєш? – уточнила вона, не опускаючи клинок.

–Слово Імператора.

Вона зітхнула і сунула клинок під пояс.

 –Сподіваюся, не заперечуєш. – киваючи на нього, сказала вона.

–Нітрохи.– знизав плечима він.– Якщо так тобі буде спокійніше. Можу я знати ім'я своєї гості?

–Це ще до чого? – запитала дівчина, хмурячись.

–Мені ж треба представити тебе своїм вірнопідданим. – відповів він, відчуваючи, що голос його зривається.

–Сієнна. –відповіла дівчина, її обличчя спотворила гримаса гніву.

–Сієнна... – зітхнув він. –А я...

–Досить, я знаю, хто ти. – вона ніби виплюнула цю репліку, він відчув, що дівчину долає презирство до нього.

–Правда? – здивувався Мохамед.

–Як не знати того, хто прикінчив твою сім'ю, друзів і сусідів? – єхидно запитала вона.

–Вибач... я... – хитав головою він.

–Що? – підняла підборіддя вона. – Якби я була потворна або й зовсім хлопцем, ти б і не заговорив зі мною.

 –Прошу...

–Ні! – крикнула вона.– Показуй свій палац, і пусти мене поховати дорогих людей. 

Сієнна гнівно рушила вперед. Серце Мохамеда стало важким.

–Як ти потрапила у візок?

–Мене схопили, хотіли обстригти і стратити. Але хтось завадив, я знаю, що війна тут точиться між двома військами, але навряд чи один каратель кращий за іншого... – вона хмикнула. – Ви з Лавіном один одного варті.

 –Твоє волосся...

Вона повернулася через плече.

–Я – нащадок Златих. – відповіла Сієнна, пильно дивлячись на Мохамеда. – Теж хочеш озолотитися?

–Ні! Що ти... Просто... Златі? Я думав, це легенда.

–Як же. – примружилася вона.– А те, що твій нащадок, Шасааб Ашраф, намагаючись прогодувати селище, розніс ціле місто, тобі невідомо, чи не так? І знову чортові Ашрафи практично знищили цілу цивілізацію.

–У моєму роду не було нікого з ім'ям Шасааб, запевняю тебе.

–Златі знищили корінь твого роду, і стерли пам'ять тим, хто його відродив.

–Що за нісенітниця?

 –Це правда. – не погодилася Сієнна. – Клан Златих пожертвував собою, щоб урятувати народ.

Мохамед неоднозначно кивнув і легко торкнувся її спини, повертаючи її.

–Сюди, будь ласка.

 –Без рук. –вона додала з тією ж інтонацією. –Будь ласка.

– Дозволь...

Він допоміг їй піднятися на царську колісницю і погнав скакунів уперед, вони перетнули пустелю, пізніше за одноманітними піщаними дюнами почали з'являтися високі вежі, з мозаїчними малюнками з бірюзи і золота. Скакуни в'їхали у високу ковану браму оглядової фортеці, і зупинилися на широких різьблених плитах біля сходів палацу. Попереду виднілася арка, праворуч розташовувався ринок, ліворуч – стежки, де прогулювалися люди в легкому одязі, з дітьми, сімейні пари і люди похилого віку. Вони увійшли в арку і вийшли на величезний палац, з безліччю ажурних арок і високих різьблених, інкрустованих золотом і дорогоцінним камінням колон.