Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Засвіти 📚 - Українською

Читати книгу - "Засвіти"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Засвіти" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 144 145 146 ... 168
Перейти на сторінку:
Не журись, козаче, не ридай, козачко...—

завів хтось упівголоса пісню.

— Ану, ворушись, чоловіче,— третій півень кукуріче! — підганяв котрийсь із ватажків підлеглого, проходячи мимо.

— З нашими, ватамане, козами на торг вспіється ще,— огризнувся жартом той.

А біля намета, відокремившись, давненько вже розмовляють Богдан Хміль і Іван Сірко.

— ...І Несторко Мрозовецький, і той же Іван Барабані,— вів сповільнено Хміль,— і навіть перекопський намісник Ісламка суть одним ликом шиті. Та від того народ не вмре, як заодно стоятиме... Та ж Валахія чи й Молдавія, наповнені, як напхані, тепер викотцями і з Подніпров’я, і з Дону, і з Таврії, Сяну, ба навіть з Польщі та Московії, даючи дані і терплячи всілякі побори, не вмерли ж досі.

— Е-е-е, не кажіть, пане Хмелю,— заперечував йому Сірко.— Одна біда — давать данину та терпіти побори від турецьких посіпак, а інша — віддавати, як казали, крім поборів, ще й рідну мову, звичаї, волю і душу... Бо ж оті перекидці і озвичаєні по-ляськи, і озвичаюються потроху вже...

— Коли з цього боку дивитися, то, далебі, так. Заборона молитися по-своєму, співати свої думи, пісні, шанувати свої свята і свої уподобання рідні, натомість приймаючи все чуже від Польщі, це не руку чи ногу відрубати в поспільства нашого, а замінити серце в нього... Завваж, замінити волелюбне, нескорне серце на рабське й покірне!.. Це злочин і того, що неволить, і того, що дозволяє себе неволити, перед світом і богом,— затягнувся Хміль люлькою.— І ляхи в цім злочині набагато злочинніші для нас і небезпечніші, ніж турки.

— Сказати це комусь із чужинців, не повірять і, певно, подивуються.

— Можливо. Але нічого в тому дивного немає,— після чималої мовчанки ствердив Хміль.— Мовою і звичаями султанщина від нас далека, вірою — також, а, побувши б без отого, як мовиш, озвичаєння ляського, може, опірилися б трохи та згуртувалися, усім миром розуміючи, що то таки чужинці! Найліпшим доказом для моїх міркувань є згадані тобою викотці. Чому вони, по-твоєму, викочуються саме в Молдову і Валахію? Тому, що гірше там, чи тому, що ліпше? Отож-бо. Мусимо прихилити до себе оцих наймачів, показати, що ми і не цигани, і не ляхи, ми — людська окремішність. А ще не чужатися, хоч би для ока, їх, а ріднитися, щоб перехитрити, і в цьому сенс найбільший, брате,— полишив він раптом спантеличеного Сірка в розгубі.

«Хто його второпає,— роздумував той у самотині,— короля ніби аж хвалить чи співчуває, Оссолінського зацним паном іменує, з татарами хотів би в побратимстві побути... Навіть з татарами?.. Аж страшно подумати!.. Оце — горіх!..»

— Ах, ти, нехтемова душа!.. Я тебе хвицну, окаянний!— чує Сірко, як лається якийсь козак невдалік.

— Що, вдарив? — питає того товариш.

— Та вдарити не вдарив, але налякав, навіжений!..

— Не знаєш істини ти...— розмірковує товариш.— Кажуть же, обходь коня попереду, а отамана — позаду...

— Бог не видасть, Маркіяне, свиня не з’їсть! — відповідає жартом Маркіянові.

А в Сірка своє на мислі. Пригадує, як дивилися на нього козаки й старшини, коли посланці пригнали коней з Дону, як заздрили, коли уздріли побратимового Шайтана — коня для нього, Івана Сірка!.. «Писанка — не огир!..» — аж клекоче в ньому радість за отой дарунок Разин. «Щасти тобі, брате, отой задум здійснити!.. Родичайся з яїками, астраханцями, терцями, кубанцями, трактуй з калмиками про поміч нам, а ми, дасть бог, звідси не голіруч вернемо!.. А тоді... Тоді й без татар обійдемося, і без бакшиша султанові, пане Богдане, одоліємо королят!..» — аж зітхає він від уяви. І тут же чомусь пригадалася стара кошовичка Катерина, її хата, яку наче вчора ще бачив, і казка старої: про дівчину-пташку, калічку кривеньку, що слугувала стареньким, доки вони не вислідили її в образі дівчини і не полетіла вона від них, і про голубку-горличку, що «не їсть і не п’є, та все на крутую гору плакати йде!..» в журбі за своїм голубком...

Аж зітхнув козак. Далеч яка ж між ним і Мерефою тепер!..

Ще не розсіявся як слід густий туман, як запорожці, виладнувані окремими полками по дванадцять воїв у кожній шерензі, прискіпливо провірялися у раптово запалій тиші їхніми ватажками і незаперечливо виконували всі вказівки. Та ось те скінчилося, і вони, звільнені, знову весело загомоніли, ожвавлено і зацікавлено загули коло коней, бомбард, камнеметів, гаківниць і таранів...

А в наспіх поставленому на горбі наметі, куди пішли зразу ж по перевірці козацькі колонелі-ватажки, при товстих ярих свічках у дорогих шандалях їх чекала вже спішна воєнна рада з конфідентами французького двору, досвідченими маршалами: де Брежі, Сентерро і Тюреном. Це вони, оці маршали, за довгі роки не подужавши ворожих армій, дивилися тепер на запалених вітрами диких степовиків, як на богів, що манною упали з неба з допомогою молитов самого короля, дюка Конде, радника де Брежі, і навіть помічника де Брежі — отого ж П’єра Шевальє та кардинала Мазаріні... Не тому, що вже аж так вірили в їхню звитягу, а тому, що мали тепер можливість послатися на них на випадок поразки, що вважалася неминучою: дивіться, мовляв, не лише ми, і славнозвісні «козаки» не могли взяти.

Козацькі ватажки ще замешкливо розсідалися по застелених килимками лавицях, а їхній товмач Михай Ханенко франкською мовою уже повільно репрезентував господарям кожного, і названий робив поштивий уклін: «Богдан-Зіновій Хміль...— шеф-колонель, Ярослав Вешняк — радник гетьмана Барабаша...

1 ... 144 145 146 ... 168
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Засвіти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Засвіти"