Читати книгу - "Марш Радецького та інші романи"

— На жаль, з нею стався нещасний випадок, і я оце маю їхати до неї, — відповів Арнольд. — Я б не хотів, щоб ви говорили про неї таким тоном.

— Я не мав на думці нічого поганого. А що з нею трапилось?

— Я ще не знаю, адже лише збираюсь туди.

— Ну, — почав старий, — нещасний випадок для акторки — тільки реклама. Кажуть, що Сара Бернар почала вдвічі більше заробляти, відколи їй відрізали ногу.

— Хай Бог боронить! — крикнув Арнольд.

— Я ж не кажу, що твоїй дружині відріжуть ногу. До того ж вона не заробляє й третини того, що Сара Бернар.

— Хто за таких обставин говорить про гроші?

— Я часто мусив тобі помагати, сину, відколи ти одружився з нею. А ти знаєш, що мої справи йдуть не найкраще. Процес уже коштує мені купу грошей. А тепер ще й довелося витратитись на дорогу подорож.

— Як ви можете в цьому становищі дорікати мені грішми? Ви ж бо знаєте, що я одружений з артисткою.

— Мистецтво просить хліба! — мовив старий Ціппер.

— І я вам відразу скажу, — повів далі Арнольд, — що й завтра ви дасте мені грошей на дорогу. Добре, що ви приїхали. Якщо з Ерною справді щось сталося, я мушу відвезти її до найкращого санаторію. Вона не повинна тепер думати про аванси, які б зобов’язали її на довгі роки. Мені необхідно забезпечити їй матеріальну незалежність.

— Скільки тобі треба? — запитав старий Ціппер.

Тієї хвилини він наслідував одного з американських мільярдерів, яких бачив у кіно, тих мільярдерів, що носять у кишені жилета чекову книжку і з батьківською великодушністю допомагають своїм нащадкам у скруті.

— Якнайбільше, скільки можна!

— Це вже занадто! — обурився старий, який щомісяця докладав неймовірних зусиль, щоб продовжити термін сплати своїх векселів. — Якби хоч знати, що вона справді вся віддається мистецтву, — повів він далі уже спокійніше, тоном знавця, що сам собі додає ваги, вживаючи такого вишуканого вислову.

— Я ще не бачив жодної акторки, що мала б стільки пристрасті, як вона! — вигукнув Арнольд. — За один порух її руки я віддам усі монологи славетних трагічних актрис.

— Для великої трагедійної акторки їй бракує відповідної статури! — заперечив старий Ціппер. — А втім, я її ще не бачив.

— Ох, якби вона була здорова, ви б її побачили сьогодні ввечері і визнали б, що я правду кажу.

— Так? А ви теж у неї вірите? — звернувся до мене старий.

— Я вважаю, що вона дуже багато вміє, — відповів я.

— Атож, багато вміє! — проказав старий Ціппер.

Я відразу помітив, що в ньому знов прокинулись гордощі за невістку, які він тільки притамовував, щоб примусити Арнольда рахуватися з собою і своїм ображеним шанолюбством. Заклопотаний процесом, готуючись до ролі, яку він мав завтра зіграти перед судом — та ще й перед берлінським, де все йшло як по шнурочку, — він вважав, що змушений надавати своїй невістці меншого значення, ніж вона заслуговувала в спокійні часи. Але тепер, через той нещасний випадок, Ерна знов почала зростати в його очах не лише як приватна особа, а і як акторка. Старий Ціппер, власне, сперечався з сином уже тільки з любові до драматичних виступів: щоб вибалакатися, щоб не урвався діалог, а ще тому, що любив удавати з себе людину, яку швидко й легко не переконаєш.

Тому вони ще довгенько сперечались про Ернину геніальність.

Мене в старому ніщо не вражало. Але я трохи здивовано спостерігав за своїм приятелем Арнольдом. Мабуть, аж тепер, коли старий і молодий Ціппери сперечались про те, на що, власне, дивилися тими самими очима, я помітив, які вони подібні один до одного. Я побачив на Арнольдовому обличчі той самий вираз бездумного дитячого вдоволення, що фатально проступав на виду в старого. Тільки в Арнольда воно наче було прикрите серпанком смутку. Немов син уже був свідомий своєї кумедності, тому й журився, а батькові та сама риса додавала пихи й непохитної віри в те, що якраз завдяки їй він здобуде перемогу.

Ми ще довго сиділи в Арнольда — його поїзд відходив аж увечері, — пили каву й розмовляли про Ерну. Нарешті, коли вже почало смеркати, старий Ціппер піднесено, немов фанатик правди, який дбає тільки про її торжество й через те відмовляється від своєї власної думки, сказав:

— Слушно! Треба шанувати правду! Покажи мені Ернин знімок!

Арнольд приніс із десяток фотографій. Ерна в різних ролях. Старий витяг з кишені лупу, примружив одне око і, схилившись над столом, почав розглядати їх. Нарешті він мовив:

— Здається, ти маєш рацію. У неї, я б сказав, шляхетна постава!

Я немов чую, як вона декламує «Медею». В кінці, де та посилає затруєний одяг, ти знаєш! Шкода, що я так рідко буваю в Замковому театрі. Туди не легко роздобути безплатний квиток, а крім того, я не люблю налаштовуватись на сумний лад. Але постава в цієї жінки шляхетна. Якщо вона колись достукається до Замкового театру, я таки піду вже туди!

І Арнольд, що знав свого батька не згірше, ніж я, Арнольд вигукнув, немов почув оцінку Ерни з уст неабиякого знавця:

— Правда ж, вона велика артистка!

В кімнаті запали сутінки і стерли риси їхніх облич. Тепер вони сиділи схожі один на одного, мов два брати. Не видно було ані сивого чуба старого Ціппера, ані темного Арнольдового.

Вони сиділи в пітьмі, наче в кораблі, і поволі пливли, наївні і блаженні, назустріч однаковій долі.

Другого ранку відбувся Ціпперів процес. І хоч він був тільки дрібним епізодом у житті обох Ціпперів і не може стати важливою