Читати книгу - "Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т."

97.4. Особою, відповідальною за погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу платника податків, є:

97.4.1. стосовно платника податків, який ліквідується, — ліквідаційна комісія або інший орган, що проводить ліквідацію згідно із законодавством України;

97.4.2. щодо філій, відділень, інших відокремлених підрозділів платника податків, що ліквідуються, — такий платник податків;

97.4.3. стосовно фізичної особи — підприємця — така фізична особа;

97.4.4. стосовно фізичної особи, яка померла або визнана судом безвісно відсутньою або оголошена померлою чи визнана недієздатною, — особи, які вступають у права спадщини або уповноважені здійснювати розпорядження майном такої особи;

97.4.5. щодо кооперативів, кредитних спілок або інших колективних господарств — їх члени (пайовики) солідарно;

97.4.6. щодо інвестиційних фондів — інвестиційна компанія, яка здійснює управління таким інвестиційним фондом.

97.5. У разі якщо платник податків, що ліквідується, має суми надміру сплачених грошових зобов’язань або суми невідшкодованих податків з відповідного бюджету, такі суми підлягають заліку в рахунок його грошових зобов’язань або податкового боргу перед таким бюджетом.

97.6 У разі якщо суми надміру сплачених грошових зобов’язань або суми невідшкодованих податків з відповідного бюджету перевищують суми грошових зобов’язань або податкового боргу перед таким бюджетом, суми перевищення використовуються для погашення грошових зобов’язань або податкового боргу перед іншими бюджетами, а за відсутності таких зобов’язань (боргу) перераховуються у розпорядження такого платника податків. Порядок проведення заліків, визначених у цьому пункті, встановлюється Міністерством фінансів України.

Ліквідація є однією із форм припинення діяльності (прав і обов’язків) юридичної особи, суб’єкта господарювання. Загальний порядок ліквідації встановлений Господарським кодексом України щодо суб’єкта господарювання (ст. 59–61); Цивільним кодексом України щодо юридичної особи (ст. 104–112); Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (ст. 33–41, 46–52), а також спеціальними законами, що визначають особливості правового становища окремих видів юридичних осіб, суб’єктів господарювання. Відповідно до норм зазначеного законодавства ліквідація господарської організації може проводитися на двох основних підставах: добровільно або примусово.

Положення норм коментованої статті встановлюють особливості правового режиму ліквідації платника податків, не пов’язаної з банкрутством. Відповідно до п. 97.1 під ліквідацією платника податків розуміється ліквідація платника податків як юридичної особи або зупинення державної реєстрації фізичної особи — підприємця, внаслідок якої відбувається закриття їх рахунків та/або втрата їх статусу як платника податків відповідно до законодавства.

Насамперед, погашення грошових зобов’язань або податкового боргу в разі ліквідації платника податків пов’язано, з одного боку, із загальним правовим порядком ліквідації юридичної особи, фізичної особи — підприємця, з іншого — із ліквідацією платника податків, під час якої відбуваються зміни у правовому статусі платника податків, визначеного нормами цього Кодексу та припиненням його податкового обов’язку. Так, відповідно до ст. 37 цього Кодексу, підставами для припинення податкового обов’язку є: ліквідація юридичної особи; смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; втрата особою ознак платника податку, що визначені цим Кодексом; скасування податкового обов’язку у передбачений законодавством спосіб.

Особливість правового регулювання коментованою статтею полягає у встановленні порядку самостійного або примусового погашення грошових зобов’язань або податкового боргу у разі ліквідації платника податків не пов’язаної із застосуванням заходів, передбачених нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Такі терміносполучення, як «погашення грошових зобов’язань» або «погашення податкового боргу» у статті методично визначають правозастосовувачам відповідні напрями організаційно-правових заходів платника податків щодо самостійного погашення публічних зобов’язань, державного податкового адміністрування, контролю й примусово-виконавчого провадження.

Так, у разі добровільного прийняття власником або уповноваженим ним органом рішення про ліквідацію юридичної особи, відповідно до п. 16.1.10 ст. 16 цього Кодексу, виникає обов’язок платника податків за місцем обліку повідомити ОДПС про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов’язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації).

Водночас у разі отримання, відповідно до норм цього Кодексу та інших нормативно-правових актів, даних про початок ліквідаційної процедури платника податків ОДПС при наявності достатніх підстав має право:

1) провести документальну позапланову виїзну перевірку (ст. 78 цього Кодексу);

2) припинити адміністративний арешт майна платника податків у зв’язку із ліквідацією платника податків (ст. 94 цього Кодексу) та ін.

Наслідками проведення процедур ліквідації платника податків можуть бути закриття його рахунків у фінансових установах та/або втрата правового статусу як платника податків відповідно до норм цього Кодексу. Так, втрата правового статусу як платника податків може передбачати такі наслідки, наприклад, як:

— виключення з реєстру платників податку і анулювання такої реєстрації за умов, визначених цим Кодексом (ст. 184 цього Кодексу);

— внесення держреєстратором в установленому порядку до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця на підставі довідки відповідного ОДПС про відсутність заборгованості по податках, зборах (обов’язкових платежах) тощо.

У випадках, коли власник або уповноважений ним орган приймає у добровільному порядку рішення щодо припинення діяльності підприємства в результаті ліквідації, не пов’язаної з банкрутством, майно такого платника податків використовується у черговості, визначеній відповідно до законів України. Так, ст. 112 Цивільного кодексу України встановлено порядок черговості задоволення вимог кредиторів платоспроможної юридичної особи, у т. ч. вимоги щодо податків, зборів (обов’язкових платежів).

Положення коментованої статті визначають порядок погашення грошових зобов’язань або податкового боргу платників податків у разі, коли їх частина залишається непогашеною під час ліквідації або скасування державної реєстрації фізичної особи — підприємця у зв’язку з недостатністю майна, за рахунок інших джерел. Так, абз. 1 п. 97.3 передбачає правило, за яким така частина зобов’язань платника