Читати книгу - "Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець"

— Ви не могли, — шепнув Олімпус Сефірот, Древо Десяти, і його суворе обличчя залив гнів.

— Могли, — різко і глухо відповів Сансарин брат і повернувся до студентів, котрі не менш спантеличено спостерігали за ситуацією. — Я — Іґґдрасіль Сансара, велике Колесо Долі з тіней.

Його супутники — трійця — зняли плащі. Вони усміхались, хоч від тих усмішок нападали дрижаки. Теж четверо. Теж Стовпи — всі Стовпи тіньового боку прийшли в Академію світла.

— А тепер, дорога родино, припиняйте видовисько і валіть звідси, — заявив Іґґдрасіль, впираючи руки в боки.

— І негайно, — погрозливо додала висока чорнявка біля нього.

Довкола її ніг почали витися чорні нитки, котрі нагадували змій, — і щось запевнило Рен, що дотик до такої загрожує найгіршою з можливих смертю.

— Не втручайтеся в наші справи, — обурилася Гора Вічності. — Маєте свій бік — там і ваша влада, — голос її видавав краплю переляку.

—

— Ви виходите за межі своїх повноважень на цій стороні, — заперечив громовим голосом Асґард, Град Богів.

— А ви надто занурились у гру і забули, коли час припиняти, — огризнувся Іґґдрасіль. — Та коли діти втрачають межу між грою і реальністю, залишається тільки покликати

При згадці про Батьків світлі Стовпи раптом

— Нас вчасно повідомили студенти Цукійомі — слава богам усіх Тріад, що в них вистачає клепки на це, а не лише на свої криваві змови, — заявила чорнявка і клацнула язиком. — Що ви тут розвели? — вона виступила вперед і тупнула об землю. З-під її підборів випорснули чорні змії, рвонули вгору та обплутали руки двох світлих. — Олімпусе! Вальгалло! Хто наглядає за Колисками, поки ви забавляєтесь?

Гора Вічності скривилася, стріпуючи чорних змій, які залишали опіки на її мармурових руках, а тоді відповіла:

— Колиски в безпеці. Ніхто… ніхто не потрапляв туди вже…

— Вальгалло Меру! — чорнявка гримнула так, що сестра втягла голову в плечі. — Тут стоїть наочний приклад того, як ви оберігаєте наші скарби, — вона кивнула в Амонів бік. — Ще раз таке повториться — і навіть братове заступництво не врятує.

Кілька секунд стояла тиша, в котрій не дихав, здавалось, ніхто.

— Отож? — Іґґдрасіль підвів погляд, і його аура наповзала на всіх, мов нездоланний покров, що вистуджував кров у венах.

— Ми згодні. Ми підемо, — тихо й покірно відповіла Сансара. — Не кличте

— Ви підете і ніколи не повернетеся по Діоніса чи будь-кого з цього випуску, — втрутилась Адіті, все ще стискаючи спис обома руками. — Вимагаю цього як Зірка Академії і заступниця директорки.

— Ти попіл, а не Зірка, паскуднице… — прошипіла Сансара, проте її перебила чорнявка, котра стояла поруч з Іґґдрасілем.

— Іменем Хранительки Другого Стовпа Меру Вальгалли обіцяю: якщо наші світлі родичі спробують зашкодити кому-небудь, я особисто передам Батькові інформацію про те, хто чотири століття тому напоумив Мойр розрізати Намисто і приніс страшний колапс по обидва боки світла і тіні, наслідки котрого досі тривожать нас.

Сансара, здавалось, зараз упаде і знепритомніє.

— Мойри здійснили це на благо, — слабко озвалася Вальгалла. — Вони самі бачили, що в майбутньому Академія збочить зі шляху. Приймати породження Хаосу, шукати порозуміння з тіньовим боком — є лише один шанс, що це увінчається успіхом. І незмірна кількість шансів, що світло і тінь змішаються та зруйнують усе. Вони не можуть, не мають права шукати шляхів дотику. Вони не повинні порозумітись — і на сторожі цього ми стоїмо.

— Але шанс на замирення є, — хрипко мовив той із тіньових, хто мав би бути Сефіротом.

— Та й ваші хвалені Мойри не шукають блага, — прошипіла Меру. — Вони бояться, що коли темрява і світло знайдуть точки дотику, то їм самим доведеться ділити свій вплив на нитки долі з Норнами. Бо будь-яка зміна лякає їх, закостенілих і впевнених у тому, що є лише їхня правда.

— Батькові, безумовно, ця історія неймовірно сподобається, — губи Іґґдрасіля викривила негарна посмішка.

Інші тіньові Стовпи підтримали його гучним реготом.

— Вам лише пощастило народитися старшими, тому Батько до вас прислухається, — зауважила білява Вальгалла. — Темрява була першою — та це не ставить її вище.

Град Богів жестом зупинив білявку і вийшов уперед. Він вивищувався над Іґґдрасілем.

— Ви принизили нас перед очима грішників. Ви не дали нам помститися за глибоку образу. Але гріх однаково вчинено: Діоніс викрав душу Амона з Колиски. Ми не підемо, доки не отримаємо душу у відплату. Хтось покине це місце. Хтось із них, — він розвів руками, окреслюючи коло студентів.

Адіті спохмурніла:

— Я правильно розумію? Ви залишите нас у спокої, якщо хтось зі студентів погодиться померти і повернути свою душу?

— Саме так, — заявив Асґард. — Так має бути.

Повітря вихололо і мовби не доходило до легень Рен. Хтось із них мав вийти вперед. Хтось із тих, кого вона знає. Це було несправедливо. Вона помітила краєм ока, як Адіті сіпнулась, але рука Енліля твердо лягла їй на плече, стримуючи. Кандидат у Тріаду хитнув головою. «Ти потрібна тут», — казав його рух. Зірка Академії, спадкоємиця Аматерасу й найкраща студентка.

Раптом тишу прорізав короткий сміх, котрий нагадував передзвін. З натовпу вийшли двоє. Точніше, одна вийшла, а друга — випливла. Дівчина з блакитним волоссям і славнозвісна примара Академії.

— Ми згодні! — щасливо усміхаючись, заявили Брюн і Гільда.

— Ми — первинно одна душа, діва-валькірія Брюнгільда. Розділені через давню трагедію.

— Жодна з нас не може жити сповна, — додала Брюн. — Тому ми