Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

Треба ж було так затупити! Ритка вже практично була у його владі, ще трохи й плавилася б від дотиків, як податливий віск. Ще трохи і його нічого не зупинило. Чим думав, замовляючи вечерю? Кому потрібна ця їжа?

– Смачного, – закінчивши, офіціант застиг біля столу по стійці смирно, вискалившись у всі тридцять два.

Судячи з єхидного, блудного погляду з Олега до Маргарити й назад, нахаба зрозумів що перервав гостей, але ні краплі не бентежився. Більш того, не дуже поспішав віддалятися.

– Вільний! – не витримавши, прогарчав грубо Олег.

– Вам вино відкрити? – вказавши на пляшку у відерці з льодом, хлопчина запитально дивився на Олега, не приховуючи усмішки.

– Слухай, як тебе там, – скривившись, Чернишевський знайшов у кишені штанів дрібну купюру, квапливо перетнув відстань між ними та глянув на бейдж, – Чезаре, – поплескав хлопця по плечу. Сунувши в нагрудну кишеню чайові, переходячи з англійської на бездоганну італійську: – З вином самі розберемося.

– Приємного вечора, – побажав офіціант, продовжуючи стояти як укопаний.

– Вільний, – з натиском повторив Олег.

Щойно спалахнула лють в очах чоловіка змусила нещасного офіціанта втекти. 

– Здається, він усе зрозумів, – разом зі грюкотом дверей, помітила Одинцова, привертаючи до себе увагу, – Що нам завадив. 

– Здається, у них у готелі тримають надзвичайно цікавих та нахабних співробітників, – огризнувся, поспішивши зачинитися на замок зсередини.

– Та годі, – доброзичливо відмахнулась, проходячи до столу. Підчепивши виделкою оливку із закуски, засунула до рота, – Цей... як його? – жуючи, задумалася.

– Чезаре, – повернувшись до столу, знесилено опустився на стілець, потягнувшись до пляшки вина.

– Угу, Чезаре, – присівши навпроти, закивала, – кумедний хлопчина. До речі, я дуже зголодніла.

– Він ідіот, а не кумедний хлопчина, – відкорковуючи пляшку, прокоментував.

Замість відповіді дівчина посміхнулася, спантеличено махнувши головою. Повисла коротка пауза, котру не знали, як заповнити. Момент був втрачено, але легше не стало. Потреба володіти Риткою розривала зсередини. А вона сиділа і колупала салат, наче ні в чому не бувало. Немов і не кидалася хвилинами раніше на нього з поцілунками, розпалюючи пристрасть.

– До речі, що ти йому сказав? – першою заговорила Одинцова, – Не думала, що ти знаєш італійську.

– Просто поквапив, – пом'якшуючись, пояснив Олег, наповнюючи келихи білим вином. – Щодо мови – за роки роботи на спецслужбу не такому вимуштрують.

– А ще що? – перевіряючи вміст накритих страв, Маргарита явно мала намір влаштувати якщо не допит, то екскурс у трудові будні чоловіка.

– Рито, гадаєш, ти обрала вдалий час для подібних розмов? – скрипнув зубами, мало не завивши в голос, спостерігаючи, як дівчина потягла з блюда шматочок піци та з апетитом накинулась на їжу.

– Я не наполягаю, – пересмикнувшись, трохи ображено зітхнула, – не хочеш не кажи. Просто запитала. Ти обіцяв розповісти, от і подумала...

– Рито, справа не в тому, хочу чи ні, – стискаючи пальцями перенісся, прошипів Олег.

– Я щось не те сказала? – невинно ляскаючи віями.

Так, чорт забирай, щось не те! Невже не розуміє? Чи не хоче? Йому дах рве від бажання. І це вочевидь не бажання поговорити. Але ще час, краще почекати. Вкотре заради Ритки. Вона потрібна йому, але не такою ціною. Не з-за подяки, чи ейфорії від нових вражень. Олегу необхідно, щоб усе трапилося, коли сама захоче та прийде до нього, ніяк не через відсутність вибору. Занадто довго йшли до здвигу у відносинах до довіри, щоб так запросто все зруйнувати.

– Ні, все добре, – Чернишевський глибоко втягнув повітря, намагаючись заспокоїтися. – Вибач, але давай трохи відкладемо розмову.

– Як скажеш, – облизнувши пальці, спокійно погодилася.

Вона спеціально це робить? Провокує, випробовуючи витримку. Добре, хоч забула про денний намір обговорювати Павла.

– До речі, дуже смачно, – витерши руки серветкою, Маргарита потяглася до традиційної для Сицилії запеченої риби, – Тобі покласти?

– Ні дякую, – відпивши вина, відмахнувся.

– Даремно, – вдихнувши аромат страви, – Пахне дуже смачно.

– Їж, раз подобається.

– А ти? Чому не їси?

– Не голодний, – процідив крізь зуби. З характерним дзвоном скла, опустив келих на стіл. Підхопившись, не дивлячись на Одинцову, що щодуху уплітала рибу, кинувся до однієї з дверей, на ходу гукнувши: – Пробач, втомився з дороги, хочу прийняти душ та відпочити. Завтра на нас чекає насичена програма.

– Так звісно, – здивовано провела його поглядом, доки Чернишевський не сховався у ванній кімнаті. 

Виявилося, дуже важко бути поряд і не мати права доторкнутися. Певно, якби не дражливі поцілунки Ритки на терасі, триматися було б простіше. А якби не поява службовця готелю, не потрібно було б взагалі мучитися. 

Це ж треба, який ідіот! Втік у ванну, як останній боягуз. Але сидіти й спостерігати за безневинними на вигляд рухами та слухати нічого не значущі слова було практично нестерпно. Будь на місці Маргарити будь-яка інша, давно перекинув би на стіл і...