Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

/28/ Навіть тепер, наскільки це можливо, вихоплюйся звідтіля і, занедбавши будь-яку насолоду, хіба що окрім тієї, яка пов’язана з речами потрібними й поважними, вже віднині думай над чимось вищим, піднесенішим. Колись перед тобою розкриються таємниці природи, розвіється ота темінь і звідусіль заполонить тебе найчистіше світло. Уяви собі лишень, що то за ясність, у якій зливається проміння безлічі зірок. Жодна тінь не захмарить того сяйва. Однаковим блиском сяятиме кожна ділянка неба, адже чергування дня і ночі — це властивість лише нижніх шарів повітря. Ось тоді, коли ти всім своїм єством сприймеш увесь той потік світла, що його невиразно спостерігаєш тепер через надто тісні для нього шляхи твого зору і все-таки подивляєш іздалеку, — ось тоді, кажу, ти визнаєш, що провів життя в темряві. Чим видасться тобі божественне світло, коли побачиш його у властивому для нього місці? /29/ Думка про нього не дозволяє, щоб у душі осів хоч який-небудь бруд, яка-небудь ницість чи жорстокість. Та думка підказує нам, що боги — свідки всіх наших вчинків; вона велить нам домагатись їхнього схвалення, готуватись до майбутнього спілкування з ними й привчати себе споглядати вічність. Хто ж осягнув її розумом, той не лякатиметься жодного війська, не здригнеться перед звуком сурми, не жахнеться ніяких погроз. /30/ Чого ж би мав боятися той, хто сподівається померти? Навіть той, хто певен, що душа існує лише до того часу, доки перебуває у в’язниці тіла, а вихопившись із неї, тут же й розпорошується[384], — навіть той прагне бути корисним також тоді, коли відійде з життя. Бо хоча смерть вихопить його з-перед людських очей, все ж

Мужа високу чесноту не раз пригадають нащадки

І подивлятимуть рід його славний…[385]

Подумай, наскільки нам допомагають гарні приклади, — й зрозумієш: пам’ять про великих мужів не менше корисна, ніж їхня присутність.

Бувай здоров!

Лист СІІІ

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Чому так непокоїшся тим, що випадково може тобі трапитися, а може й не трапитися? Маю на думці пожежу, падіння дому і все інше, що випадає нам на долю, але не підстерігає нас. Радше будь обачним та всіляко оберігайся того, що вистежує нас, хоче піймати в пастку. Опинитися серед уламків корабля на морі, перекинутися разом із повозом — усе це, хоч і важкі, але далеко не щоденні випадки, а от людина людині грозить щодня. Проти цієї небезпеки озброюйся, з неї не спускай сторожкого ока! Бо ж не буває біди, яка б траплялася частіше, трималася б цупкіше, підкрадалася б улесливіше. /2/ Буря, перш ніж ударити, погрожує громом; будівля, перед тим, як завалитися, тріщить; пожежу провіщає дим. Напасть же, яка йде від людини, — раптова, і, що ближче вона підступає, то старанніше приховується. Помиляєшся, довіряючи виразові обличчя зустрічних: з виду вони люди, з норову — звірі; різниця хіба в тому, що зі звіром небезпечно зустрітися віч-на-віч; кого ж він омине, того вже не шукає, бо лише потреба спонукує його завдавати шкоду. Звіра жене до нападу або голод, або страх. Людина ж убиває людину задля приємності.

/3/ І все ж про небезпеку, яка грозить тобі з боку людини, думай так, щоб не забувати й про обов’язок людини. На когось одного дивися так, щоб він тобі не пошкодив, а на другого — щоб ти йому не пошкодив. Радій з чужих успіхів, співчувай невдачам і пам’ятай, чим ти повинен прислужитися іншим людям, а чого маєш уникати. /4/ Чим скористаєшся, коли житимеш у такий спосіб? Хоча все одно зможуть тобі пошкодити, але обманути — не зможуть. А тим часом, наскільки змога, шукай сховку у філософії. Вона прийме тебе в своє лоно, в її святині будеш або безпечний, або безпечніший. Стикаються між собою лише ті, хто проходжається однією й тією ж дорогою. /5/ Але й самою філософією ти не повинен хизуватися; для багатьох, хто послуговувався нею надто зухвало й самовпевнено, вона стала причиною небезпеки. Хай вона позбавить пороків тебе, а не комусь іншому докоряє його пороками; хай не гребує загальноприйнятими звичаями; хай не вдає, що засуджує все те, від чого сама утримується. Можна бути мудрим, не напускаючи на себе пихи, не накликаючи заздрості.

Бувай здоров!

Лист CIV

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Я заховався у своїй номентанській садибі, врятувавшись, гадаєш, від чого? Від міста? Ні, від лихоманки, що вже підкрадалась до мене, вже сягала мене своєю рукою. Лікар, спостерігши збудженість і нерівність мого живчика, який порушив своє природне биття, сказав мені, що то, власне, початок тієї хвороби. Я тут же велів приготувати повіз. Хоч моя Павліна пробувала мене затримати, я все ж квапився з від’їздом. На вустах у мене були слова шанованого мною Галліона[386], який, захворівши в Ахайї на лихоманку, тут же зійшов на корабель, вигукуючи при тому, що то хвороба місцевості, а не його тіла. /2/ Я повторив це Павліні, яка не дає мені занедбувати свого здоров’я. Знаючи, що її життя мовби єдиним подихом пов’язане з моїм[387], я, аби подбати про неї, починаю дбати й про себе. От і виходить, що, ставши на старості літ у багато дечому відважнішим, я не користуюся з переваги свого віку. Мене навідує така думка, що, оберігаючи свою старість, я водночас оберігаю і присутню в ній чужу молодість. Отож, оскільки я не домагаюсь від Павліни, щоб вона мене сильніше любила, то вона домагається від мене, щоб я старанніше любив себе. /3/ Зрештою, треба бути поблажливим до благородних почуттів; деколи, навіть коли пригнічують обставини, задля своїх близьких мусимо хоч би й з мукою повернутись до життя, — зціпивши зуби, затримати готовий відлетіти останній подих. Адже доброчесна людина повинна жити не доти, поки приємно, а поки