Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

Він простягнув Джейн скляну скриньку. Скринька була зроблена у вітражній манері: зі шматочків білого, блакитного та прозорого скла. Її кришка була вкрита маленькими сніжинками та декоративними краплями. Джейн відкрила її. І звідти одразу ж вискочили скляні фігурки. Декілька з них були людьми з фізичними вадами, один дуже грізний і похмурий чоловік, і білява дівчина у довгій блакитній сукні.

  — Натисни сюди, — показав Фелікс на мініатюрний важіль.

Джейн доторкнулася до маленького важеля, вмить, скляна дівчина махнула руками й усі фігурки змінилися: похмурий чоловік перетворився на усміхненого, а інші люди стали абсолютно здорові.

"Який Фелікс талановитий", - подумала Джейн. Ця скринька чудова!

- Фелікс, який прекрасний витвір! Це ж ми! Так гарно. Як ти зміг зробити таку мініатюрну тонку роботу? Як ти зробив так, що скельця так швидко і точно складаються?

Він широко посміхався.

- Я радий, що тобі сподобалось. Рассел побачив скриньку і хоче, щоб ми робили подібні на замовлення. Але це справді непросто. Вперше, створюючи щось, я дуже хотів застосувати свої сили, щоб вони допомогли мені. Але на жаль...

- Бачиш, ти зробив щось неймовірне і без своїх сил, - Джейн так сподівалася, що Фелікс і сам зрозуміє, що його сили йому більше не потрібні, а повертатися до Айронвуда не має сенсу. — Ти почав її робити ще до того, як зустрів мене?

— Звичайно, я ж вірив, що знайду тебе. Навіть сніжинки зобразив, бо в нашу першу зустріч ти розповідала про сніг. Я знайшов в інтернеті як виглядає сніг, і треба ж, я дарую тобі її у Новий рік серед купи снігу.

Вони поцілувалися. Джейн обхопила своїми руками його руки. Вони були такі гарячі, їй навіть здалося, що золото під рукавами пальта вперше теж нагрілося.

- Вау! — пролунало раптом за їхніми спинами. Анабель неочікувано опинилася поруч з ними. - Яка гарна скринька, - дівчинка розглядала скляних чоловічків захопленими очима. - А хто це? - Запитала вона, вказуючи на скляну дівчину.

Фелікс випередив Джейн та відповів дівчинці:

  — Це найдобріша дівчина зі всіх світів, яка потрапила до мого дому. Дівчина з надлюдськими силами. Бачиш, – він потягнув за важіль, – вона змахнула руками й усі стали здорові та щасливі.

— Та це ж наша Джейн!

- Вірно! — Фелікс лагідно посміхнувся Анабель.

- Справді, все саме так і було, - засміялася Джейн, - ось так просто я всім допомогла.

Джейн згадала на мить ті крижані погляди Фелікса, коли вона говорила йому про “людей зеленої води”. І навіть, згадуючи ті моменти, їй стає тепло на душі. То був час, коли вона зустріла його у своєму житті. І ці миті були цінні, незважаючи на їх форму.

— Ходімо, нас, мабуть, зачекалися, — Джейн повела Фелікса та Анабель до батьків.

- У вас тут дуже гарно! — сказав Фелікс, захоплено оглядаючи дачу.

— Ти навчився говорити компліменти?

— Ще вчусь. Але зараз я просто сказав те, що думаю.

Вони підійшли до родини Джейн. Віктор з Лексі побачивши новостворену компанію, відразу ж підбігли до дочки та поставили її біля себе. Мама з татом добродушно привітали Фелікса. Джейн показала всім свою скриньку. Щоразу, коли фігурка Джейн підіймала руки, Анабель вигукувала:

- Як чудово. Це наша Джейн - рятівниця Айронвуда!

Усі скуштували м'ясо, приготовлене татом та Віктором. Попри холодне ставлення Лексі до Фелікса, атмосфера панувала дуже тепла та душевна. Такою щасливою, як цього вечора, Джейн не була дуже давно. Таке собі абсолютне щастя, коли все ідеально.

В небі почали з'являтися поодинокі салюти. У місті вже чекали настання Нового року.

- Як гарно переливаються кольори, - сказав Фелікс, - і на снігу вночі чарівні переливи.

— Ти так тонко все відчуваєш і помічаєш, особливо все, що пов'язане із кольором, грою світла. Невипадково бути вітражником твоє покликання. Я, наприклад, взагалі не помічаю  навколо чудових дрібниць.

— Думаєш, вітражі - моє покликання?

— Вітражі, кулі, і все, що ти робиш зі склом. Ти взагалі бачив свою скриньку? Це шедевр!

— Просто в Айронвуді мені завжди здавалося, що вітражі – це мій відпочинок, віддушина. І водночас щось, що відволікає мене від найважливішого – від правління країною. Але я ніколи не думав про вітражі, як про своє головне заняття.

— Але в цьому світі воно може стати таким.

- Можливо.

Джейн звинувачувала себе за те, що всіляко намагалася переконати Фелікса кинути ідею з поверненням у свій світ. Але вона просто не вірила, що там було кого рятувати. А якщо Фелікс блукатиме Айронвудом зовсім один? Цього вона найбільше боялася.

Її батько, ніби прочитавши думки Джейн, раптом запитав:

— Фелікс, Джейн казала, ви збираєтесь повертатися в Айронвуд...

- Тату, - поспішно перебила його Джейн, - ти ж знаєш, у Фелікса немає на це сил. Поки що.

Оглушливо пробив годинник, змайстрований татом, і Фелікс навіть не встиг відповісти. Віктор запустив салют, який розлетівся у небі сотнями золотистих іскор. Фелікс заворожено дивився у небо: