Читати книгу - "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"

я. – Чи існують у світі такі права на чуже серце, яких я не мав би щодо неї? Що я міг іще зробити після всього, чим пожертвував для неї? І ось вона мене покидає і, невдячна, вважає себе захищеною від моїх докорів, бо, як каже, любить мене, як і раніше! Вона страшиться голоду: о, боже любові! що за грубість почуттів і як це суперечить моїй власній ніжності! Я не страшився голоду, коли готовий був зазнати його заради неї, відмовившись од свого статку і від радощів отчого дому; я, який урізав себе до останніх меж, аби задовольняти її щонайменші забаганки та примхи! Вона мене обожнює, бачте. Якби ти обожнювала мене, невдячна, я знаю, до кого б ти звернулася за порадою; ти б принаймні не покинула мене не попрощавшись. Мені краще за всіх відомо, які жорстокі страждання відчуваєш, розлучаючись із предметом свого обожнювання. Тільки втративши розум, можна піти на це добровільно». Мої скарги було перервано відвідинами, яких я зовсім не чекав: з’явився Леско. «Кат! – закричав я, хапаючись за шпагу. – Де Манон? Що зробив ти з нею?» Мій порух налякав його; він відповів, що коли я роблю йому такий прийом, адже він з’явився віддати мені звіт у найзначнішій послузі, яку він міг мені зробити, він негайно ж піде, й ніколи нога його не переступить мого порога. Я кинувся до дверей і замкнув їх. «Не думай, – сказав я, звертаючись до нього, – що тобі вдасться знову залишити мене в дурнях і обморочити своїми байками; захищай своє життя або поверни мені Манон». – «Не поспішайте, шановний, – заперечив він. – Адже заради цього тільки я і прийшов сюди. Збираюся сповістити вам про щастя, про яке ви й не подумуєте, і коли-небудь ви, можливо, відчуєте до мене здячність». Я зажадав негайних роз’яснень.

Він розповів мені, як Манон, не в силах винести страху перед убогістю, особливо ж думки про те, що ми змушені будемо відразу змінити увесь спосіб життя, просила його влаштувати їй знайомство з паном де Г*** М***, який славиться своєю щедрістю. Він не посоромився мені сказати, що порада виходила від нього, і що він сам підготував усі шляхи, перш ніж провести її туди. «Я відвіз її до нього сьогодні вранці, – вів далі він, – і цей поважний чоловік був так нею зачарований, що тут же запросив її їхати з ним до його маєтку, де збирається провести декілька днів. Відразу розкусивши, – додав Леско, – яку вигоду можна отримати для вас, я вдало дав йому зрозуміти, що Манон зазнала значних втрат, і мимохідь торкнувся його щедрості, і він насамперед подарував їй двісті пістолів. Я сказав йому, що для початку це непогано, але майбутнє обіцяє моїй сестрі великі витрати; що до того ж на ній лежить турбота про юного братика, що залишився в нас на руках після смерті батьків, і що коли вона достойна його пошани, він не дозволить, щоб вона тужила за бідолашною дитиною, чию долю вона не відділяє від своєї. Розповідь моя його зворушила. Він зобов’язався найняти зручний будинок для вас і для Манон: адже бідолашний братик-сирітка – це ви самі; обіцяв забезпечити будинок пристойною обстановкою і покласти Манон щомісячне утримання в чотири сотні ліврів, що становитиме, за моїм розрахунком, чотири тисячі вісімсот до кінця кожного року. Перш ніж поїхати в село, він дав розпорядження своєму управителю підшукати будинок і зробити всі приготування до свого повернення. І тоді ви знову побачитеся з Манон, яка доручила мені поцілувати вас за неї тисячу разів і запевнити, що вона любить вас більше ніж будь-коли».

Я опустився в крісло, замислившись про дивну мою долю; суперечливі почуття охоплювали мене, внаслідок чого я перебував у такому стані невпевненості, що тривалий час залишав без відповіді питання Леско, які сипалися на мене. У цю мить честь і доброчесність знову пробудили в мені голос совісті, і я із зітханням озирнувся на минуле: на Ам’єн, на рідну домівку, на семінарію Сен-Сюльпіс, на всі місця, де жив я непорочним. Яка безодня відділяла мене від цього блаженного буття! Я бачив його здалеку, мов якусь невиразну тінь, що притягувала ще мій жаль і бажання, але занадто слабку для того, щоб збудити мої зусилля. Яка фатальна доля зробила мене таким злочинним? Любов – пристрасть безневинна; яким же чином перетворилася вона в мені на джерело лиха та розпусти? Хто заважав мені жити спокійно та доброчесно разом із Манон? Чому не одружився я з нею, перш ніж отримати запоруку її любові? Невже ж батько, що ніжно любить мене, не погодився б на мої законні наполягання? Ах! батько сам обожнював би чарівну дівицю, цілком достойну бути дружиною його сина; я був би щасливий любов’ю Манон, любов’ю батька, пошаною достойних людей, благами Фортуни і спокоєм доброчесного життя. О, згубний поворот долі! Хто цей негідник, якого підшукали для Манон? Як! ділитися з ним?… Але чи можу я вагатись, якщо сама Манон це влаштувала, і якщо я втрачу її, коли не поступлюся? «Пане Леско, – закричав я, затуляючи очі, мовби з метою відігнати сумні думки, – якщо ви маєте намір мені зробити послугу, дякую вам; звичайно, ви могли б обрати шлях чесніший; але справу зроблено, чи не так? Тож поміркуймо, як скористатися вашими стараннями й виконати ваш план».

Леско, якого спочатку збентежили мій гнів і тривале мовчання вслід за ним, прийшов у захват від мого рішення, що абсолютно розходилося з тим, чого він, поза сумнівом, побоювався; він зовсім не був сміливцем, згодом я отримав тому найкращі докази. «Так, так, – поспішив він мені відповісти, – я зробив вам дуже велику послугу, і ви побачите, що ми матимемо з цього ще більше вигод, аніж ви очікуєте». Ми почали обмірковувати, яким чином уникнути підозр, що можуть виникнути в пана де Г*** М*** відносно наших родинних зв’язків, коли виявиться, що я і зростом вищий, та й дещо старший, можливо, ніж він уявляє. Ми не знайшли кращого способу, як прибрати перед ним вигляду сільського простака і запевнити його, що я готуюся до духовного сану і з цією метою щодня відвідую колеж. Вирішили також, що я одягнуся гірше, з’явившись уперше перед його ясні очі.

Він повернувся в місто через два чи три дні й особисто провів Манон до будинку, підготовленого для неї управителем. Вона відразу ж послала повідомити Леско про своє повернення, той сповістив мене, й удвох ми вирушили до неї.