Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Це не була подорож у далекі країни. Не було валіз, вокзалів чи карт. Це була подорож у тишу. У спогади. У себе.
Він прокинувся рано, як завжди. Світ ще дрімав, а повітря пахло весною — тією першою, що завжди приходить після довгої зими. Він вдягнув свій улюблений светр, накинув легку куртку і вийшов у сад.
Дерева були знайомими. Кожне — як старий друг. Він провів рукою по корі, зупинився біля яблуні, під якою колись читав онуці першу казку. А вона — сиділа біля нього, тепер вже доросла, з чашкою чаю й очима, наповненими спокоєм.
— Я пам’ятаю, — сказала вона тихо. — Усе, чого ти мене вчив.
Він усміхнувся. Вона тримала його руку — тепло, впевнено. І він знав: вона продовжить. У неї буде кого навчати. У неї буде що розповісти.
Цього дня вони багато мовчали. Але в тій тиші звучало все: дитинство, юність, батьківство, втрата, радість, онуки, історії, любов… усе, що наповнює життя сенсом.
Увечері він попросив лишити його самого. Сів у крісло, загорнувся в плед, узяв у руки зошит.
В останньому рядку написав:
“Я був щасливий. Бо любив. Бо вчився. Бо встиг.”
І заснув.
Наступного ранку вона знайшла його в тому ж кріслі. Спокійного. Усміхненого. А на столі — його зошит. І маленька гілочка з яблуні.
---
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли світ говорить шепотом, Love», після закриття браузера.
