Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

Та в її очах сяйнула ревність і ненависть, які вона не могла приховати, — адже вона теж кохала цього чоловіка. Інеса підняла налаштовані золоті келихи з вином і, ступивши вперед, прекрасна в своєму вишиваному східному вбранні, опустилася на коліно й подала келихи нареченому та нареченій. Морелла взяв келиха, якого вона тримала в правій руці, а Бетті взяла з лівої. Сп’янілий уже від першого поцілунку кохання, Морелла не помітив злого виразу, що майнув на лиці його знехтуваної рабині. Бетті, трохи піднявши вуаль, піднесла келиха до рота, доторкнулась до нього губами й повернула Інесі, а Морелла, вигукнувши: “Я п’ю за вас, дорога моя наречена, найвродливіша і найкоханіша із жінок!” — випив келих до дна і кинув його як подарунок Інесі так, що краплі червоного вина оббризкали її білу сукню, немовби краплі крові.

Інеса смиренно схилилась у поклоні, смиренно підняла з підлоги дорогоцінну посудину, і, коли вона випросталася, в її очах замість ненависті сяяло торжество.

Морелла взяв руку своєї нареченої і в супроводі секретарів та Інеси попрямував до великої зали, де вишикувались численні домочадці. Велична пара пройшла між двома схиленими в шанобі шеренгами далі до вівтаря, де на них чекав священик. Вони опустились навколішки на розшиті золотом подушки, і церковний обряд розпочався. На пальці Бетті з’явилася обручка, — здавалося, що наречений ледь знайшов її палець, — мужчина брав жінку в дружини, жінка брала мужчину в чоловіки. Голос Морелла лунав хрипко, голос Бетті тихо — з усіх присутніх у натовпі ніхто не розчув, які імена були названі.

Усе скінчилося. Священик поклонився й благословив їх. При світлі свічок на вівтарі вони підписали якісь папери. Отець Енріке вписав туди імена і теж підписався. Потому він присипав папери піском і поклав їх на простягнуту руку Інеси. Морелла, очевидно, не помітив, що вона передала одного папірця нареченій, а два інших сховала за пазуху. Інеса та священик поцілували руки маркізові та його дружині й попросили дозволу йти. Морелла кивнув головою, і через десять хвилин, якби хтось дослухався, то вловив би тупіт двох коней, які помчали шляхом на Севілью.

Молоде подружжя в супроводі пажів і слуг, які несли світильники, пройшло величними, похмурими залами. Наречена йшла покрита вуаллю, з виглядом приреченої, в нареченого були такі очі, як у людини, котра йде крізь сон. Так вони дійшли до кімнати, й різьблені двері за ними зачинилися.

Наступного ранку служниць, які чекали в сусідній зі спальнею кімнаті, покликав брязкіт срібного дзвіночка. Коли дві з них зайшли туди, їх зустріла Бетті, тепер уже без вуалі, вдягнута в просторе плаття, й промовила:

— Мій чоловік маркіз ще спить. Допоможіть мені вдягнутись і приготуйте йому сніданок та ванну.

Служниці з подиву роззявили роти. Вона змила з обличчя фарбу, й вони переконалися, що це сеньйора Бетті, а не сеньйора Маргарет, з якою, як вони начулися, одружується маркіз. Але Бетті нагримала на них і, кепсько вимовляючи іспанські слова, наказала їм швидше повертатися, щоб вона була вдягнута до того, як прокинеться її чоловік. Вони послухались, І, коли Бетті була готова, вона вийшла з ними до великої зали, де зібралося безліч слуг, аби вітати молоде подружжя. Бетті з усіма привіталася й, ніяковіючи, з усмішкою промовила, що маркіз незабаром вийде, а всім іншим наказала займатися своїми справами.

Бетті так гарно зіграла свою роль, що хоча слуги були збентежені, проте нікому не спало на думку взяти під сумнів її владу чи становище, тим більше що вони пам’ятали: маркіз нікому з них не казав, з котрою із двох англійських леді він збирається одружуватися. До того ж Бетті від імені свого чоловіка та від себе роздала грошові подарунки, а затим у їхній присутності сіла снідати, випила трохи вина, вислуховуючи їхні привітання та добрі побажання.

Потім, так само усміхаючись, Бетті повернулась до спальні, зачинила за собою двері, сіла в крісло поряд з ліжком і стала чекати головної битви — битви, від якої залежало її життя.

Та ось Морелла поворухнувся. Він сів на ліжко, роззираючись і потираючи чоло. Нарешті його очі зупинилися на Бетті, яка, випроставшись, сиділа в кріслі. Вона підвелася, підійшла до нього, поцілувала, назвала чоловіком, і він, напівсонний, відповів на поцілунок. Затим вона знову сіла в крісло й почала спостерігати за його обличчям.

Воно все змінювалося й змінювалося. Подив, острах, збентеження, розгубленість змінювалися на його обличчі, поки нарешті він не звернувся до неї по-англійськи:

— Бетті, де моя дружина?

— Тут, — відповіла Бетті.

Він нерозуміюче подивився на неї.

— Ні, я маю на увазі донну Маргарет, вашу кузину, а мою панну, з якою я минулої ночі повінчався. І як ви сюди потрапили? Я був упевнений, що ви залишили Гранаду.

У Бетті зробилися здивовані очі.

— Я не розумію вас, — мовила вона. — Це моя кузина Маргарет залишила Гранаду, а я залишилась тут, аби стати вашою дружиною, — як ви домовились зі мною через Інесу.

У Морелла очі полізли на лоба.

— Домовився з вами через Інесу? Мати божа! Що ви маєте на увазі?

— Що я маю на увазі? — перепитала Бетті. — Я маю на увазі те, що я сказала. Звичайно, — і вона обурено підвелася, — якщо ви не пропустили нагоди зіграти зі мною якусь нову витівку.

— Витівку? — пробурмотів Морелла. — Про що говорить ця жінка? Що це, сон чи я збожеволів?

— Я гадаю, що сон. Звичайно, це сон: адже я переконана, що чоловік, з яким я вчора ввечері повінчалася, не був божевільний. Дивіться! — І вона розгорнула перед ним шлюбний документ, підписаний священиком, ним та нею, в якому було записано, що Карлос, маркіз Морелла, такого-то числа в Гранаді повінчався з сеньйорою Елізабет Дін із Лондона, Англія.

Морелла двічі перечитав документ і, задихаючись, упав на подушки. Тим часом Бетті сховала документ за пазуху.