Читати книгу - "Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже"

— Звідки він дістав ці препарати?

— Наприкінці вересня до мене прийшла Ізабель Баррер. Фарабо вийшов з-під контролю. Я був ще більше шокований. Мене приголомшила її участь у цій історії. Тим паче, що та, кого я раніше знав, тепер була чоловіком. Ізабель усе зрозуміла: мої досліди, «Фармакон», його катастрофічні наслідки. Вона попросила транквілізаторів і аналогів.

— Ви не бажали зустрітися з Фарабо?

— Ізабель і слухати про це не хотіла.

— Ви дали їй препарати?

— Я не мав вибору. Слід було вгамувати Фарабо, а вона ще й погрожувала розповісти все флікам і журналістам. Ізабель зникла разом із пігулками, і я ніколи більше її не бачив.

Нарешті вони дійшли до соснового бору. Зелена глиця, сіра кора, червоний пісок: усе здавалося абстрактним, непроникним, як тоді, коли надто близько підходиш до картини.

— Коли Одрі заскочила Фарабо на хаті в Лувесьєнні, — заговорив Ерван, — він був не надто спокійний. Ваші пігулки його не втамували.

Ляссе розпачливо розвів руками.

— Ізабель на той час уже два дні лежала мертва. Фарабо не знав, що саме вживати й за якою схемою. Без мене й Ізабель він не міг лікуватися.

Ну нехай. Перемикаємо швидкість:

— Останніми тижнями Ізабель Баррер-Юссено під іменем Еріка Катца відновила спілкування з моєю сестрою Ґаель. Вона хотіла заманити її в пастку?

— Можливо. Фарабо не завершив своєї помсти, він, мабуть, вимагав ще однієї жертви.

Ерван уявив Ізабель у ролі учениці, готової на все, аби догодити своєму хазяїну, постачаючи йому жертв.

— Де, на вашу думку, він зараз?

— Гадки не маю.

— Якщо він повернеться до рідного гнізда, ви…

— Не бійтеся, попереджу вас. Я зроблю все, щоб зупинити різанину. Мене виснажили ці смерті, це насильство, ця нескінченна втеча… Я готовий відповісти, як ви кажете. Якщо не довіряєте мені, можете поставити своїх людей довкола ЗПП.

— Уже поставив. — Ще одна деталь не сходилася. — Я за цей час кілька разів стикався з Фарабо: він у неймовірній фізичній формі як на свій вік. Нагадує радше колишнього атлета, ніж пацієнта психлікарні, накачаного медикаментами.

— Це ще один наслідок лікування. Принаймні в першій фазі. Кажу ж, його нейронні рецептори перевантажені. Фарабо працює в посиленому режимі, якщо можна так висловитися.

— А ви самі його не боїтеся?

— Ні. Він усім зобов’язаний мені. Цей чоловік ніколи не підняв би на мене руку.

Доктор Франкенштейн, певно, думав так само, поки створений ним монстр не вбив його наречену. Але ці тонкощі Ерван уже помітив під час їхньої суперечки на тему Плага: прекрасний Ж.-Л. володів неабиякою фізичною силою. Він, можливо, боявся тюрми чи провалу, але не зіткнення з надто збудженим психом.

— Ви мене заарештуєте? — він мовби відстежив думку майора.

— Наразі ні: ви ще можете мені знадобитися. Але я не забуду про вас, коли настане час підбиття підсумків. Ви потонете, попри всі ваші зв’язки. Навіть раджу вам попередити своїх друзів: я дістануся й до них.

— Зрозуміло.

— Вам уже якийсь час нічого не зрозуміло. Ви закінчите життя пліч-о-пліч зі своїми пацієнтами, за ґратами.

— Ви не збагнули, що залежить від…

Психіатр не договорив: Ерван схопив його за лацкани дафлкота і притиснув до стовбура сосни.

— Стуліть писок, поки я й справді не розсердився! — заволав він зненацька. — У цій історії мене дивує тільки те, що я досі не розтрощив вам череп об камінь, мов крабовий панцир, отут, просто зараз.

Ляссе вистачило сміливості, щоб навіть посміхнутися.

— Ви цього не зробите, — прошепотів він. — Ось у чому різниця між людьми на кшталт вас і Фарабо. Приборкання, яке я намагаюся здійснити за допомогою…

Ерван з відразою відпустив психіатра й відступив на кілька кроків, щоб не чути його слів.

— У моменти просвітління, — Ляссе йшов за ним, — Фарабо часто говорив про вашого батька. Казав, що з нього вийшов би видатний нґанґа.

Ерван став як укопаний: не очікував такого підлого удару під дощем, під кронами сосен.

— Він розповідав мені про Променисте містечко, — не вгавав психіатр, — і про квітневу ніч, коли Ґреґуар Морван потрапив до іншого світу. Він згадував молоду жінку, свастику, яку ваш батько вирізав на…

— Стуліть, блядь, пельку!

Ерван підняв кулак і зупинився саме тієї миті, коли в небі загуркотів грім, відлунюючи ніби зусібіч одночасно.

— На вашому місці, — незворушно підсумував Ляссе, — я не переймався б так через Фарабо.

— Чому?

— Гадаєте, що шукаєте його, але насправді це він іде вашими слідами. Він вистежить вас за кілька годин.

Ерван проминув Пемполь і повернув у напрямку мису Арквест, а далі поїхав уздовж узбережжя, дивуючись, куди могло заховатися море. На Лазуровому березі неможливо ігнорувати близькість Середземного моря. А тут нереально помітити Ла Манш, поки він не вигулькне у вас під носом. Затоплена зелом сільська місцевість, якою він проїздив, могла бути й Лімузеном чи Альзасом.

Більше не хотів міркував про розслідування — забагато інфи, забагато божевілля. Поки що Ервана турбувало єдине: як не запізнитися на похорон. Уже 14-та, а він навіть не знає розкладу поромів на Бреа.

Як і передбачалося, море зринуло, коли він був лише за кілька метрів від Арквеста. Один поворот — і зненацька перед ним розгорнувся весь обшир. Ліворуч — грифельні хвилі до самого обрію, праворуч — шорстка мов напилок гранітна скеля. Захмарене небо, дрібний дощ: усе чисто, мій капітане. І все ж таки, дещо виділялося: пристань, яку обступили бар, готель і сувенірна крамничка, взяли в облогу кілька фургонів жандармерії та фліківських тачок із розпізнавальними знаками. Крюшо,[140] здавалося, очікували наступного порому чи то пак найпершого ворога суспільства на його борту.

Ерван залишив машину вгорі, на паркуванні, й