Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"

— Якщо так виглядає наше перемир’я, то я готовий сваритися з тобою кожного дня.

Вікторія хитнула головою, сміючись, і сперлася на мене спиною.

— Тільки спробуй, Бореллі.

Я ніжно поцілував її в плече, і в цю мить зрозумів, що більше не хочу жити без неї. Без цих суперечок, сміху, без її тепла. Сонце повільно схилялося до горизонту, фарбуючи небо в золотисті барви. Вода навколо нас іскрилася, ніби море саме благословило цей момент.

— А-аго-ов! — пролунав гучний голос Ніно з боку пляжу, різко вириваючи нас із затишку морських хвиль. Він стояв на березі, розмахуючи руками, і виглядав абсолютно роздратованим, але водночас кумедним.

— Вилазьте вже! Я тут один горю на сонці, поки ви в морі плюскаєтесь! І взагалі, я втомився готувати сам!

Ми з Вікторією одночасно кинули один на одного змовницькі погляди та тихо розсміялися. Напевно, ми б і далі стояли у воді, дозволяючи хвилям ніжно обіймати наші ноги, якби не прохолодний бриз, що почав пробиратись під шкіру. Це змусило нас нарешті повернутись на берег. Але навіть тоді я не відпустив її руки.

Піщаний берег був ще теплим від сонця, і кожен крок залишав глибокі сліди. Я відчував, як її пальці міцно вплетені в мої, ніби вона несвідомо шукала в мені опору.

— Накупались? — підняв брову Ніно, обертаючись до нас із ножем у руці. Він швидко нарізав овочі на дерев’яній дошці, поруч на грилі підсмажувалися соковиті сосиски, з яких стікав ароматний жир.

— Вода — супер, — відгукнувся я, з посмішкою беручи зі стільця рушники. Вікторія тим часом відійшла трохи вбік, аби витерти своє вологе довге волосся, що водоспадом спадало на плечі. Я ж, не відводячи погляду від друга, уважно спостерігав за тим, як він метушиться біля гриля. — А де всі інші? — поцікавився я, накидаючи рушник собі на плечі.

Ніно закотив очі й хмикнув.

— Кармен десь з фотоапаратом бігає, ловить захід сонця. Каже, що світло ідеальне. Кірін з Луїзою зникли. Напевно, гуляють десь. Не пояснили куди, — він кинув на мене хитрий погляд, нахиляючись трохи ближче. — Тобі не здається, що між ними щось є?

— Якщо чесно, такі думки з’являлись, — зізнався я, посміхаючись.

— Невже Ясмін так задовбала його, що він вирішив забити на неї? — Ніно засміявся, нарізаючи черговий шматок овочів.. — Ох, Кірін. Хитрий лис!

— Наскільки я чув, то Луїза навпаки допомагає йому нарешті добитися уваги Ясмін знову.

Ніно підняв брову, з недовірою подивившись на мене.

— Ти сам у це віриш? — він схилив голову, вдивляючись у віддалені силуети. — Чомусь на природі з нами тільки Луїза, а не Ясмін. І я впевнений, що Кірін навіть і не кликав Ясю.

Я лише мовчки знизав плечима, але всередині відчував, що Ніно може мати рацію.

— Якщо чесно, — додав я після паузи. — Мені навіть здається, що Луїза йому більше підходить. Вони якось органічніше виглядають разом.

Ніно задумливо прослідкував за моїм поглядом, відшукуючи поглядами знайому пару.

— Можливо, — нарешті мовив він, хитро посміхаючись. — Не сперечаюсь. Вона знає, як тримати його в тонусі.

Ніно невимушено покрутив шампури на грилі, і в повітрі розлився аромат смаженого м’яса, змішуючись із солоним запахом моря. Сонце вже схилялося до горизонту, золотими променями заливаючи пляж. Я відчував, як тепле повітря поступово змінюється на приємну вечірню прохолоду.

Я повернув голову, щоби поглянути на Вікторію. Вона стояла трохи осторонь, загорнувшись у рушник, витираючи довге вологе волосся. Її шкіра під сонцем мала легкий золотавий відтінок, а очі блищали від щастя і свободи. Кожен її рух був граційним, ніби вона була частиною цієї природи — хвиль, вітру, сонця.

Я відчув, як серце прискорило свій ритм. У цей момент вона була для мене справжньою стихією, такою ж непередбачуваною і сильною. І я раптом усвідомив, наскільки глибоко занурився в це почуття.

— Камілло, — Ніно вивів мене з роздумів, легенько штовхнувши ліктем. — Ти тут? Бо дивишся так, ніби щойно побачив диво.

Я хмикнув, усміхаючись, і перевів погляд назад на гриль.

— Можливо, так і є, — відповів я, не приховуючи посмішки.

Ніно скоса поглянув на мене, а потім голосно засміявся.

— Ох, друже, ти пропав! — він махнув щипцями у повітрі. — І хто б міг подумати, що Камілло так сильно закохається.

— Та годі тобі, — я закотив очі, хоча сам ледве стримував посмішку. — Хіба сам не такий же?

— Ну.. — він удав, що про щось дуже задумався, усміхаючись. — Дай мені просто подразнити тебе.

Ніно підморгнув, повернувшись до приготування їжі. У цей момент до нас підбігла Кармен з камерою в руках.

— Ви б бачили, яке небо! — вигукнула вона, показуючи на екран фотоапарата. — Це просто казка!

— Краще допоможи, — буркнув Ніно, махнувши на стіл з овочами. — А пізніше вже зробиш мені ціле слайд-шоу фотосесії сонця.

Кармен лише засміялась і сіла поруч, почавши розкладати посуд. Поруч з’явилися Кірін і Луїза. Вони щось жваво обговорювали, а Луїза легенько штовхнула Кіріна в плече, на що він лише усміхнувся.