Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Альфред цілими днями, а іноді й ночами пропадав на роботі. Про те, чим він там займається, не говорив. Настя почала переживати замість мене, типу, а раптом він тебе зраджує. Хоча сама не вірила в це. А я тим паче не вірила і не думала так. Бо коли він приходив додому, то одразу тягнув мене до спальні й довго не випускав із ліжка. Часом банально обіймав і лежав уткнувшись носом у моє волосся. Сьогодні теж був такий день. Я бачила, що він банально втомлений.

— Що відбувається у тебе на роботі?

— Іза, я не можу розповідати. Я просто дуже втомився фізично і морально.

Я повернулася до нього обличчям і обійняла, поцілувала ніжно в губи.

— Візьми на завтрашній вечір і суботу вихідний. Інакше нам не пробачать, якщо ми на весілля з'явимося як два зомбі.

Коханий усміхнувся і ліг на мене зверху, потім поцілував і почав роздягати. Вранці Альфред прокинувся і з цікавістю спостерігав за тим, як я збираюся в спортзал.

— Мені все було цікаво подивитися, куди ти цей купальник одягаєш?

Я намагаючись робити плавні рухи одягла спортивний комбінезон в обтяжку, ще й покрутилася. Мене миттю змели в ліжко, він сперся на лікті і серйозно запитав:

— Тільки не кажи що ти в цьому в зал ходиш?

— Зверху ще кофту одягаю, а то мені холодно.

— Я теж іду в зал.

— Ревнуєш?

— Хочу бути впевненим, що твій тренер не дозволяє собі зайвого.

— Повір, за мною і так наглядають, Олег із Вадимом теж уранці в залі.

— Це заспокоює. Але тепер я хочу подивитися на тебе і як ти займаєшся. Мене вже починає це заводити.

— Тоді збирайся, а я піду перекушу, не шоколад, який тренер за версту чує і сердитися.

— У, який він у тебе правильний. То-то я дивлюся, ти купила спортивне харчування.

— Я тільки перед спортзалом це п'ю.

— Я ж не лаюся, просто передчуваю.

У залі, я намагаюся не дивитися на Альфреда, а зосередитися на вправах.

— Якась ти розсіяна, — каже тренер, — досить витріщатися на свого хлопця, — це вже суворо, тож зніяковіло червонію.

Вдається трохи краще зосередитися і не дивитися на коханого чоловіка. Тренер тільки посміхається і здається, я його забавляю своєю поведінкою. Після того як відправив мене до роздягальні, підійшов привітався і познайомився з Альфредом.

— Ви не перший ревнивий хлопець, який приходить постежити за своєю дівчиною.

— Я через її костюм тут.

— А що з ним не так?! — здивувався Аїк. — Я попросив її змінити костюм, щоб м'язи було видно або хоча б натяк на них. А так у неї ще дуже навіть скромний варіант. Дехто тут у коротких шортах ходить, більше схожих на труси, і топіках, які мало що прикривають. Тож тренери тут уже надивилися і не реагують.

— Це радує. Радий знайомству.

Після залу ми поїхали в різні боки, домовившись погуляти після роботи в парку.

Після залу вже традиційно зайшла з хлопцями в кафе на сніданок. Уже спокійніше реагувала на м'ясо і його могла їсти. І насилу стримувалася на роботі, щоб не сточити коробочку цукерок. Від мене їх стали банально ховати і давати по одній штуці до кави.

Після роботи традиційно зайшла до дідуся. Він поки не наважувався піднятися до нас на трьохсотий поверх і ми самі ходили до нього в гості. А Настя з дітьми і дідусем разом ходять гуляти в парк. Тож він точно не нудьгує.

Пішли гуляти вже коли стемніло. До того ж Альфред спочатку повіз мене на машині. Зупинилися біля центрального парку. Хоча для мене тут уся планета суцільний доглянутий парк тире ліс. Ну дуже схожий місцевий парк на ліс.

А сьогодні чи то погода стала прохолоднішою, чи то мені трохи моторошно, бути вночі в лісі. Якось на планеті з урсами було спокійніше. Може тому що я точно знала, що вони мене не чіпатимуть, і небезпеку я могла побачити заздалегідь. А тут вистрибне небезпечне звірятко з-за величезного дерева і всі білі капці.

— Ізо, розслабся, — сказав суворо коханий.

— Моторошно тут.

— Ось ті на, я думав порадувати свіжим хвойним повітрям, великими шишками. А тобі страшно.

— Не страшно, а моторошно. У мене, напевно, параноя, здається, що щось може вистрибнути з-за дерева.

— Рідна, це міський парк.

— Схожий на міський ліс.

— Частково так і є. Так от тут не водяться хижаки. Їх сюди глушилки не пускають. Тут максимум білки є. Так вони горіхами харчуються. Он дивись білка побігла.

— Вау, — я застигла, розглядаючи руду красуню. Яка лізла вгору по величезному стовбуру хвойного дерева.

Подивилася на всі боки — було щось таке не звичайне перебувати серед багатовікових дерев. Відчуваєш вічність, і трохи відчуваєш себе ліліпутом серед них.

— Подобається?

— Угу, але все одно трохи моторошно. Може вдень буде по іншому відчуватися. Відчуваю себе ліліпутом.