Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Альфред обійняв мене і ніжно поцілував. Мабуть, щоб відволікти і я переключилася на більш позитивний лад. А тут навіть зірок не видно через густу крону. Благо зрідка стоять ліхтарі і хоч трохи освітлюють цей ліс. Не знаю чого я так себе дивно почуваю... як передчуття біди. Альфред, бачачи, що я починаю тремтіти, вирішив піти вже назад до виходу.

— Замерзла?

— Трохи. Тут прохолодно.

Не встигли пройти й десяти кроків, ззаду почувся свист. Альфред сильніше стиснув руку в мене на талії і не зменшив темпу. Ще раз свиснули, потім окликнули.

— Куди ж ви? — п'яним голосом сказали ззаду.

Я обернулася і побачила чотирьох чоловіків напідпитку.

— Не бійся, я впораюся. Коли скажу біжи, побіжиш. Зрозуміла?

— Так, — сказала, а голос зрадницьки здригнувся.

Щоправда ні хто побігти ні куди не встиг. Чоловіки нас швидко наздогнали, а я за ними побачила місцевого шакала. Чоловіки побачивши мою реакцію, мабуть надто очі збільшилися, різко обернулися. Альфред тихо вилаявся.

— Їх двоє.

Я обернулася і побачила перед нами ще одну особину.

П'яні спробували притиснутися до нас. Альфред обійняв мене і сильніше притягнув до себе.

— Кижальчик би сюди або мій шолом, було б чим вдарити.

Почула як Альфред схвально хмикнув. Чоловіки спробували штовхнути нас з Альфредом на найближчого шакала, за що огребли від Альфреда, до того ж жорстко і майже всі. Ось це швидкість реакції! Я мало не присвиснула. Поки він їх виховував, підібрала кинджал одного з чоловіків, що випав. Нам просто пощастило, що шакали поки що чекали, чим бійка закінчиться. А в мене нарешті вимкнулися емоції. Може від того що в моїх руках з'явилася зброя.

Альфред відштовхнув останнього п'яного придурка від нас і це визначило поведінку шакалів. Вони на жаль не стали переслідувати їх. Може вирішили, що в тих м'ясо смердить так само як і самі ці суб'єкти. Коханий схвально кивнув на кинджал і ми якось само собою стали спина до спини.

— У тебе зброя є?

— Ізо, я на побаченні, яка зброя. Хоча наступного разу, якщо він буде, то візьму і собі і тобі.

— Згодна, потрібно дожити. Може, поміняємося, я цього навіть ножем не подужаю. Хоча тобі буде не легше.

Альфред, не питаючи мене, поміняв нас місцями.

— Хм, це пара. У мене тепер самець, у тебе самка. У них, до речі, морда вразливе місце.

— Морда, у всіх вразливе місце.

Шакали кинулися одночасно. Ми з Альфредом, не змовляючись, відскочили в різні боки. Я постаралася дістати шала, але вона ухилилася і, гарчачи, пішла на мене. Самка стрибнула на мене, я під неї і, перекотившись, знову встала на ноги. Альфред не справлявся. І я не думаючи кинула кинджал у самця. Потрапила тому в бік. Він утробно завив. Альфред вихопив кинджал і став його добивати. А мене спочатку вкусили різко в ногу, потім різко відстрибнувши повалили на землю тепер цілячись у горло. Я щосили впиралася собаці в горло двома руками і не давала вбити себе. Ох відчуваю, довго не протримаюся.

Самець шакала завив і різко затих. Самка відскочила від мене і втекла в глиб парку. Я подивилася на коханого. Стоїть. Значить, живий і відносно цілий. Він допоміг мені піднятися. Швидко оглянув. Виявив серйозний укус на нозі. Наклав джгут і підхопив на руки.

— А ти як?

— Кілька глибоких подряпин.

На виході з парку стояла чергова машина поліції. До нас одразу поспішили два хлопці. Помітила, що п'яних якраз оформляли в іншу машину. Мене посадили на капот машини і перебинтували ногу. Потім викликали швидку.

— А швидку то навіщо, ми б могли, напевно, і самі доїхати.

— Ізо, не тупи якісь доїхати, ти скоро зомлієш. Я теж ледь тримаюся.

Коли приїхала швидка, Альфреду довелося все ж таки сходити до нашої машини за документами, страховками і моїм рюкзаком, у якому, як зазвичай, купа корисних дрібниць, навіть запасний одяг є.

Нас відвезли в лікарню. Рани трохи обробили і відправили в апарат інтенсивного відновлення. А ще нас хотіли залишити тут до полудня наступного дня, щоб ми добре відпочили. Довелося дуже просити лікаря відпустити нас о п'ятій ранку, оскільки нас запросили на весілля.

— Вам зовсім плювати на своє здоров'я?

— Ні. Але нас потім приб'ють за відсутність або дуже сильно образяться.

— Родич одружується?

— Майже, наставник, який мене все життя знає як облуплену. І я не можу його в такий день засмучувати.

— Та він щойно побачить тебе і його засмутиться. Ви себе в дзеркало бачили? У вас синці під очима і очі як у кроликів червоні. Хоча якщо ви мені пообіцяєте в неділю відіспатися і відпочити, то відпущу.

— А відпочивати вдома можна?

— Так. Подзвоню, перевірю.

— Можете в гості заїхати, — хмикнув Альфред.

— Ні дякую, вважаю за краще вдома з сім'єю побути. Усі їдьте, але дуже прошу жодного алкоголю.