Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ловець снів 📚 - Українською

Читати книгу - "Ловець снів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ловець снів" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 146 147 148 ... 191
Перейти на сторінку:
перебуває в Деррі зараз . І, я думаю, незабаром він знову вирушить у дорогу. Напевне, він здогадується, що я полюю на його дупу…

— Усе він знає, — вставив Фредді Джонсон, почухавши шию, а потім опустив руку між ніг і почухав там.

— А поки що, — продовжував Курц, — гадаю, потрібно скоротити відстань. Ну то що, будеш ворушити своєю старою дупою чи як?

Водій кивнув і попрямував до снігоочисника. Стало трохи світліше.

«Скоріше за все, це світанок останнього дня мого життя», — з легким смутком подумав Курц.

Перлмуттер неголосно застогнав. Потім стогін переріс у крик, і він знову схопився за живіт.

— О Боже! — видихнув Фредді. — Босе, подивіться на його черево. Підіймається, як тісто.

— Дихай глибше, — сказав Курц і підбадьорливо поплескав Перлі по плечу. Снігоочисник попереду знову почав рухатися. — Дихай глибше, хлопче. Розслабся. Розслабся і думай про приємне.

10

Сорок миль до Деррі. «Сорок миль[188] між мною й Овеном, — думав Курц. — Зовсім непогано. Я йду за тобою, салаго. Треба дати тобі урок. Нагадати, що буває з тими, хто перетнув Лінію Курца».

Проїхали ще двадцять миль, а втікачі все ще перебували в Деррі, якщо вірити Фредді й Перлмуттеру, хоча Фредді тепер був уже не такий самовпевнений. Перлі, однак, стверджував, що вони розмовляють із матір’ю. Мати не хотіла його відпускати.

— Кого відпускати? — запитав Курц, хоча йому було байдуже. Чиясь мати затримувала їх у Деррі, даючи йому можливість скоротити відстань, так що, Господи, благослови цю матір, ким би вона не була і чим би не керувалася.

— Не знаю, — відповів Перлі. Після бесіди Курца з водієм його нутро більш-менш заспокоїлось, але він страшенно втомився. — Не бачу. Там хтось є, але в нього ніби немає розуму, куди можна зазирнути.

— Фредді?

Фредді похитав головою.

— Овена я загубив, босе. Ледве чую хлопця в снігоочиснику. Це як… не знаю… це як втратити радіосигнал.

Курц нахилився вперед і придивився до плями Ріплі на щоці Фредді. У серединці грибок залишався червоно-помаранчевим, але по краях потьмянів до попелясто-білого.

«Він гине, — подумав Курц. — Або тіло Фредді вбиває його, або середовище. Овен має рацію. Чорт забирай, він має рацію».

Не те щоб це щось змінювало. Межа все одно залишалася межею, й Овен її перетнув.

— Водій, — стомлено промовив Перлмуттер.

— Що водій, салаго?

Але Перлмуттер міг уже й не відповідати. Попереду, поблискуючи в снігу, з’явився знак із написом: «З’ЇЗД 32 — ҐРАНДВ’Ю/ҐРАНДВ’Ю-СТЕЙШН». Снігоочисник раптово додав швидкості, піднявши скребок, і «Хамві» знов опинився на слизькому порошку глибиною понад фут. Водій не завдав собі клопоту ввімкнути поворотник, просто звернув на швидкості п’ятдесят миль, піднявши за собою високий півнячий хвіст снігу.

- Їхати за ним? — запитав Фредді. — Я його враз наздожену, босе!

Курц насилу вгамував потужне бажання сказати Фредді наздогнати сучого сина, розмазати його по дорозі й показати, що буває з людьми, які перетинають Лінію. Нехай покуштує тих ліків, що Курц приготував для Овена Андергілла. Тільки от снігоочисник був більший за «Хаммер», набагато більший, і хтозна, що буде, якщо його водій надумає погратись у веселі зіткнення.

- Їдь прямо, хлопче, — наказав Курц, відкидаючись на спинку сидіння. — У нас є справи важливіші.

Усе ж він зі щирим жалем провів поглядом снігоочисник, який зникав у морозному ранковому світлі. Він навіть не міг сподіватися, що клятий янкі схопив гарненьку дозу від Фредді й Арчі Перлмуттера, бо грибок виявився недовговічним.

Вони продовжували шлях. У наносах швидкість довелося знову скинути до двадцяти, але Курц припускав, що далі на південь на дорозі буде менше снігу. Буря майже закінчилася.

- І мої вітання, — сказав він Фредді.

— А?

Курц поплескав його по плечу.

— Схоже, ти одужуєш. — І, повернувшись до Перлмуттера: — А от щодо тебе не знаю, хлопче.

11

За сто миль на північ від того місця, де перебував Курц, і менш ніж за дві милі[189] від розгалуження двох сільських доріг, де був захоплений Генрі, новий командир групи «Долина Імперіал», жінка років під п’ятдесят із жорстоким, але красивим обличчям, стояла біля сосни на галявині з кодовою назвою «Зачистка-1». «Зачистка-1» стала в найпрямішому значенні долиною смерті. По всій її довжині лежали звалені в безладні купи мертві тіла, більшість у мисливських помаранчевих куртках. Усього понад сто. Посвідчення особи, у кого знайшли, приклеїли скотчем до шиї — переважно водійські права, але були також і кредитні картки «Віза», «Діскавер», «Блу Кросс», і мисливські ліцензії. Одну жінку з великою чорною дірою в лобі позначили членською карткою відеосалону «Блокбастер».

Стоячи біля найвищої купи тіл, Кейт Ґаллахер закінчувала приблизні підрахунки для другого звіту. В одній руці вона тримала кишеньковий комп’ютер «Палм Пайлот». Побачивши такий пристрій, Адольф Ейхман, який уславився підрахунком трупів, мабуть, лікті б собі кусав від заздрощів. До цього комп’ютери не працювали, але зараз усі електронні прилади, схоже, знову повернулися до норми.

На голові Кейт сиділи навушники, перед респіратором теліпався мікрофон. Час від часу вона що-небудь уточнювала або віддавала розпорядження. Курц вибрав собі в наступники людину спритну і таку, що любить свою справу. Підрахувавши тіла, Ґаллахер визначила, що її група відстріляла майже шістдесят відсотків утікачів. Звичайно, спроба цивільних звільнитися стала повною несподіванкою, але більшості з них усе одно було не жити. Все дуже просто.

— Йо, Кеті-Кет!

На південному краї галявини з-за дерев з’явилася Джоселін Макевой: капюшон відкинутий, на коротко стриженому волоссі — зелена шовкова хустка, але на плечах висить легкий автомат. На куртці, прямо на грудях, нерівна пляма крові.

— Налякала? — весело запитала вона нового керівника групи.

— У мене навіть тиск підскочив.

— Гаразд. Квадрат 4 зачищено. Може, це трохи знизить твій тиск. — Очі Макевой блиснули. — Поклали більш ніж сорок. Джексон доповість точні цифри, а мені зараз не завадив би гарний міцний…

— Перепрошую, леді…

Вони обернулися.

Із засипаних снігом кущів на північному кінці долини з’явилася група з півдюжини чоловіків і двох жінок. Майже всі були в помаранчевому, але в їхнього ватажка, кремезного і міцного, схожого на буксир чоловіка, з-під куртки визирав формений комбінезон «Синьої групи». Він теж досі не зняв прозорої маски, але на підборідді в нього червонів острівець Ріплі, про існування якого він явно не здогадувався. Усі прибульці були озброєні автоматами.

Ґаллахер і Макевой заскочено перезирнулись, як люди, котрих застукали зі

1 ... 146 147 148 ... 191
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловець снів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ловець снів"