Читати книгу - "Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю"

із сім’ї Аммерсів, Керн подався до містечка, знайшов аптеку й попросив аптекаря позичити йому термометр. Провізор позичив, але під грошову заставу. Керн купив іще тюбик арканолю й побіг назад.

Температура в Рут досягала 38,5 градуса. Вона проковтнула дві таблетки, потім Керн закутав її в пальто і в свою куртку, ще й прикрив сіном. Незважаючи на ліки, опівдні температура піднялася до 39 градусів.

Селянин почухав потилицю:

— їй потрібен догляд. На вашому місці я б одвіз її до лікарні.

— Я не хочу до лікарні, — стиха прохрипіла Рут. — Завтра я буду знову здорова.

— Щось не схоже на те, — заперечив селянин. — Вам би слід лежати в ліжку, в кімнаті, а не тут, на сіннику.

— Ні, тут мені тепло й затишно. Будь ласка, дозвольте мені лежати тут.

Селянин спустився вниз, і Керн пішов за ним.

— Чого вона не хоче йти звідси? — спитав селянин.

— Бо тоді ми з нею розлучимось.

— Ну то й що ж такого? Адже ви можете почекати на неї.

— Якщо вона ляже в лікарню, там виявиться, що в неї немає паспорта. Можливо, там її й залишать, хоча в нас на це й не вистачить грошей, але потім поліція випхне її через кордон, а я не знатиму, де й коли.

Селянин похитав головою.

— І ви справді нічого не накоїли? Не вчинили ніякого злочину?

— Ми не маємо паспортів і не можемо їх одержати — оце вся наша провина.

— Я не про це. Чи ви не вкрали чого-небудь, не обдурили когось абощо?

— Ні.

— І все-таки вас переслідують так, ніби скрізь висять оголошення про вас як про злочинців?

— Так.

Селянин сплюнув.

— От і розберись тут, хто може. Простій людині цього не збагнути.

— А я вже збагнув, — мовив Керн.

— Можливо, в неї, — селянин кивнув на горище, — запалення легенів, ви це розумієте?

— Запалення легенів? — Керн втупився в нього зляканими очима. — Це неможливо! Це ж було б небезпечно для життя!

— Авжеж, — погодився селянин. — Того ж то я й балакаю з вами.

— А може, в неї грип.

— У неї гарячка, висока температура, а що там насправді, може сказати лише лікар.

— Тоді треба привести лікаря.

— Сюди?

— Можливо, якийсь і прийде. Треба подивитись в адресній книзі, чи немає тут лікаря-єврея.

Керн знову подався до містечка. У тютюновій крамничці він купив собі дві сигарети й попросив телефонну книгу. Там знайшов одного лікаря на ім’я Рудольф Беєр і пішов до нього.

Приймальний, час уже скінчився, і йому довелося чекати понад годину. Аби збути час, Керн переглядав журнали; він безтямно дивився на ілюстрації і не міг збагнути, що на світі десь відбуваються тенісні матчі, пишні прийоми, що у Флориді на пляжі відпочивають напівголі жінки і взагалі ще є веселі люди, а він безпорадний сидить отут, і Рут тяжко хвора.

Нарешті ввійшов лікар, ще досить молодий чоловік. Він мовчки вислухав Керна, потім наготував свій саквояж і взяв капелюха.

— Ходімте. Унизу стоїть моя машина, ми поїдемо туди.

Керн проковтнув слину.

— А ми не можемо піти пішки? У машині ж коштуватиме дорожче. А в нас лишилось дуже мало грошей.

— Ці турботи полиште на мене, — сказав Беєр.

Вони приїхали до кошари. Лікар вислухав Рут. Вона боязко поглядала на Керна й заперечливо хитала головою: мовляв, не везіть мене звідси.

Беєр підвівся.

— Вас треба покласти до лікарні. Шуму правій легені. Грип і загроза пневмонії. Я заберу вас.

— Ні-ні! Я не хочу до лікарні! Ми й за платити не зможемо.

— Про гроші не турбуйтесь. Ви серйозно хворі й не можете лишатися тут.

Рут поглянула на Керна.

— Ми ще поговоримо про це, — мовив він. — Я скоро повернуся.

— Я приїду по вас через півгодини, — сказав лікар. — У вас’ є теплий одяг і ковдри?

— У нас тільки оце…

— Я що-небудь захоплю з собою. Отже, через півгодини.

Керн вийшов слідом за ним.

— Це конче необхідно? — запитав він.

— Так. їй не можна далі лишатися тут, на сіні. І класти в якусь кімнату теж немає рації, їй треба до лікарні, і то негайно.

— Ну що ж, — мовив Керн, — тоді я мушу вам признатися, що Це для нас означає.

Беєр вислухав його.

— Ви гадаєте, що не зможете відвідувати її? — запитав потім.

— Авжеж. Через кілька днів підуть чутки, і поліції легко буде підстерегти мене. А так я матиму змогу лишатись біля неї, і чути од вас про її стан, і діяти відповідно до цього.

— Розумію. Ви можете прийти до мене в будь-який час і про все довідатись.

— Дякую. Її стан дуже небезпечний?

— Він може стати небезпечним. Її обов’язково треба забрати звідси.

Лікар поїхав. Керн поволі знову піднявся на горище. Він наче оглух і втратив здатність відчувати. Біле обличчя з чорними проваллями очей повернулось до нього.

— Я знаю, що ти хочеш сказати мені, — прошепотіла Рут.

Керн кивнув.

— Інакше не можна. Це наше щастя, що ми знайшли цього лікаря. Я певен, що тебе візьмуть у лікарню безкоштовно.

— Так. — Вона втупилась поглядом у простір. Потім нараз підвелася, дивлячись на хлопця зляканими очима. — Боже мій, а куди ж подінешся ти, коли я поїду до лікарні? І як ми зустрінемося знову? Ти ж не зможеш прийти туди, тебе там можуть заарештувати.

Керн сів біля неї, взяв її гарячі руки в свої і міцно стиснув їх.

— Рут, — мовив він. — Ми повинні тепер поводитися свідомо й розумно. Я вже все продумав. Я лишуся тут, буду ховатися. Хазяїн дозволив мені це. Я просто чекатиму на тебе. Буде краще, коли я не приходитиму до лікарні провідувати тебе. Про такі візити швидко розійдеться чутка, і мене можуть схрпити. Ми все влаштуємо інакше. Я щовечора приходитиму до лікарні й дивитимусь на твоє вікно. Лікар скаже мені, де ти лежиш. І вийде так, ніби «провідую тебе.

— О котрій годйні?

— О дев’ятій.

— Тоді вже буде темно, і я не побачу тебе.

— Я тільки й зможу приходити, коли стемніє. Раніше надто небезпечно. Удень мені не можна показуватись на очі.

— Ти взагалі не повинен приходити. Не турбуйся за мене, якось усе обійдеться.

— Ні, я таки приходитиму. Інакше^я не витримаю. Ну, тепер тобі пора одягатись.

З допомогою носовика та води з кухля Керн обмив Рут обличчя і витер насухо. Уста в неї були гарячі, потріскані. Вона притулилася щокою йому до руки.

— Рут, — мовив Керн. — Давай підготуємось до всяких випадків. Коли ти видужаєш, а мене чомусь