Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 1"

— Закон забороняє. Ви це хотіли сказати?

— Ні, я хотів сказати, що треба перебороти себе.

Кембл пестливо торкався простирала устами і язиком.

— Любе простиральце, — сказав він. — Я можу його цілувати й водночас дивитися крізь нього.

— Та годі вам з тим простиральцем! Не можна так себе труїти, Біллі.

Вільям Кембл заплющив очі. До горла йому підступила легка нудота. Він знав, що ця нудота посилюватиметься і не відпустить його, аж поки проти неї щось не вдіяти. Отоді він і запропонував містерові Тернеру випити. Містер Тернер відмовився. Вільям Кембл хильнув із пляшки. То була тимчасова полегкість. Містер Тернер мовчки стежив за ним. Містер Тернер пробув у цій кімнаті набагато довше, ніж міг собі дозволити, — на нього чекало стільки справ, — однак, день у день спілкуючись із людьми, що вдавалися до наркотиків, він знав, який то жах, та й до Вільяма Кембла ставився дуже прихильно й не хотів отак його покинути. Він щиро жалів Кембла і вірив, що його можна вилікувати. Він знав, що в Канзас-Сіті добре лікують. Але йому треба було йти.

— Слухайте, Біллі,—озвався Кембл. — Я маю щось вам сказати. Вас звуть Пролаза Біллі. Це тому, що ви скрізь пролазите. Мене звуть просто Біллі. Тому, що я нікуди не вмію пролізти. Не вмію я пролазити, Біллі. От не вмію, і край. І мене завжди хапають за комір. Щоразу, як спробую, хапають за комір. — Він заплющив очі.— Не вмію я пролазити, Біллі. Це страшна річ, коли нікуди не пролізеш.

— Так, — сказав Пролаза Біллі Тернер.

— Що «так»? — Кембл подивився на нього.

— Те, що ви оце сказали.

— Ні,— заперечив Кембл. — Я нічого не казав. Мабуть, вам причулося.

— Ви казали, що не можете нікуди пролізти.

— Ні. Не може бути, щоб я таке казав. Але слухайте. Біллі, я звірю вам одну таємницю. Полюбіть простирала, Біллі. Відкиньтесь геть від жінок, від коней і…— Він затнувся. — І від орлів, Біллі. Хто любить коней, хай водиться з кіньми-и… а хто любить орлів, хай водиться з орлами-и… — Він замовк і сховав голову під простирало.

— Мені треба йти, — сказав Пролаза Біллі Тернер.

— Хто любить жінок, той може підхопити заразу, — промовив Біллі Кембл. — А хто любить коней…

— Еге ж, ви вже казали.

— Що казав?

— Про коней і орлів.

— Так, справді. А хто любить простирала… — Він дихнув у простирало й потерся об нього носом… — Ні, за простирала я не знаю, — сказав він. — Я ж тільки тепер закохався в це простиральце.

— Я мушу йти, — сказав містер Тернер. — Маю силу роботи.

— Гаразд, — відказав Кембл. — Кожен мусить іти.

— То я піду.

— Гаразд, ідіть собі.

— Вам добре, Біллі?

— Ніколи в житті не було краще.

— І почуваєте себе добре?

— Чудово. Ви йдіть собі. Я тільки полежу часинку, А десь над полудень устану.

Та коли містер Тернер прийшов до кімнати Вільяма Кембла опівдні, Вільям Кембл спав, а оскільки містер Тернер знав, що в житті має справжню ціну, то й не став його будити,

СЬОГОДНІ П'ЯТНИЦЯ

Троє римських воїнів у винарні об одинадцятій годині вечора.

Попід стінами барила з вином.

За дерев'яним прилавком винар-іудей.

Римські воїни всі троє напідпитку.

1-й римський воїн. Ти куштував червоне?

2-й воїн. Ні, не куштував.

1-й воїн. То покуштуй.

2-й воїн. Ану, Гершу, налий нам червоного.

Винар-іудей. Прошу, панове. Воно припаде вам до смаку.

(Ставить на прилавок череп'яний глек, що його наповнив вином із одного з барил). Добре винце.

1-й воїн. Ану ковтни й ти сам. (Обертається до третього воїна, що сперся на барило). Що з тобою таке?

3-й воїн. Живіт болить.

2-й воїн. Не треба було пити води.

1-й воїн. Хильни ось червоного.

3-й воїн. Не можу я пити цю бісову погань. У мене від неї в животі закисає.

1-й воїн. Надто довго ти тут пробув.

3-й воїн. Без тебе знаю!

1-й воїн. Слухай, Гершу, чи не дав би ти цьому панові чогось від живота?

Винар. У мене все напохваті.

(Третій римський воїн надпиває з кухля суміш, яку зробив для нього винар).

3-й воїн. Гей, чого це ти сюди набовтав? Верблюдячого лайна, чи що?

Винар. Випийте одним духом, пане офіцере. Вам одразу полегшає.

3-й воїн. Ет, нехай, гірше однак не може бути.

1-й воїн. Та вже спробуй. Недавно цей Герш чудово мене полікував.

Винар. Вам було зовсім кепсько, пане офіцере. А я знаю, що добре для хворого шлунка.

(Третій римський воїн одним духом спорожняє кухоль).

3-й воїн. Хай йому Йсус! (Кривиться).

2-й воїн. А тривога була даремна.

1-й воїн. Ну, не знаю. Той один сьогодні тримався добре.

2-й воїн. Чого ж він не зійшов з хреста?

1-й воїн. Бо не хотів зійти. То не його гра.

2-й воїн. Покажи мені хоч одного, що не хотів би зійти з хреста.

1-й воїн. Ет, ні біса ти в цьому не тямиш. Спитай ось Ґерша. Як, Гершу, хотів він зійти з хреста?

Винар. Щоб ви знали, панове, я при тому не був. Мене такі речі не цікавлять.

2-й воїн. Слухай, я їх бачив хтозна-скільки, і тут, і в інших цісцях. І коли ти мені покажеш хоч одного, що не хотів би зійти з хреста, як припече, — розумієш, як припече, — то я сам долізу туди до нього.

1-й воїн. А я кажу, тримався він добре.

3-й воїн. Та непогано тримався.

2-й воїн. Ви, хлопці, не збагнете, про що мова. Я не кажу, добре він там тримався чи погано. Я про те, як воно, коли припече. Коли ото починають забивати цвяхи. Не знайдеться серед них жодного, хто не захотів би це припинити, якби міг.

1-й воїн. А ти не бачив його, Гершу?

Винар. Ні, пане офіцере, мене те не цікавить.

1-й воїн. Я справді дивувався з нього.

3-й воїн. От чого не люблю, то це як їх прибивають до хреста. Мабуть, пекельна штука.

2-й воїн. Це ще не найгірше. А от коли тільки-но піднімуть… (Показує, зводячи обидві долоні догори). Коли вони повисають на цвяхах — отоді їм справді припікає.

3-й воїн. Еге ж, тоді багатьом несила терпіти.

1-й воїн. Та чи ж я не бачив їх? Бачив хтозна-скільки. Але, кажу вам, той сьогодні тримався добре.

(Другий римський воїн посміхається до винаря-іудея).

2-й воїн. А ти, приятелю, на вигляд ну чисто христолюб.

1-й воїн.