Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Засвіти 📚 - Українською

Читати книгу - "Засвіти"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Засвіти" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 146 147 148 ... 168
Перейти на сторінку:
ще отам, у тих нетрях, написати книгу про них, і ось тепер, по оцьому рушенні, він бачив її кульмінацію, її слушність, її потребу і своєчасність...

Так, він неодмінно напише і видрукує власним коштом книгу про козаків, адже вже є, крім грошей-засобів, і домова із мосьє Клодом Барбеном у Парижі... Ото виросте він в очах не лише оцих пустунів-маршалів чи навіть де Брежі і Конде та Мазаріні, а й самого Людовіка та його двору... В уяві малювалися, ввижалися, як наяву вже, політипажі тієї книги в стилі барокко, кольорові заставки, кінцівки, главизни та ініціали, набагато кращі, аніж в отого німця Бішенга чи й латинянина Христофа Безольді. Ба більше, та історія буде кращою за Пасторієву чи й Тевена Мелькіседека працю... Вона нагадуватиме щось меровінгське, як-от «Геллонський сакраментарій», приміром, абощо... І присвятить він її — кому б ви думали?.. Та самому ж де Брежі, отому колишньому посланцеві в Польщі, а теперішньому радникові короля Людовіка...

...А мосьє Сентерро і мосьє Тюрен, маючи сумнів щодо козацьких звитяг, для певності і власної безпечності приготувалися вже до передбаченого ними відступу, заздалегідь обдумали і місце, на яке передислокуються, коли проб’є вона, лиха година. Тому й лише тому вони, закінчивши гру і виставивши надійну варту, не спали вночі, коротаючи із мосьє Вешняком та Ханенком утомливий час то розповідями про красу Вогез, Піренеїв і Альп, то про звитяги галлів у Столітній війні, то про гугенотів та неперевершені Нотр-Дам у Пуатьє і Нотр-Дам де Парі, чи про замки-палаци Дувр і Пале-Рояль, нарешті про палац Мауріцхайє, в якому їм в числі його відкривачів пощастило бути на учті позаторік... От де арки, аркади і каріатиди, от де архітрави на капітелях колон чи атланти в начіллях фасадів і німфи та амури у водограях!..

Та ось, десь у запівніч, раптом гулко пролунав громохкий постріл бомбарди, йому вслід загахкали і затріскали гаківниці і самопали, і маршали, перервавши цікаві оповіді, розгадливо переглянулися, викликали заспаних своїх довірених і спішно послали вияснити становище в Кале, вибралися нарешті й самі з намету. А пальба не вгавала. З пагорба їм було видно, як миготливо і метушно носилися в місті вогні смолоскипів, чулося охрипле і все частіше гримання бомбард, густіше перегахкувалися гаківниці, наростав гомін і гамір війни, перемішаний з голосним іржанням коней, що щойно понеслися із лісків, замелькали бозна-ким кинуті із темені постаті тих, що йшли на приступ: вони летіли з допомогою шестів, як груші, на стіни, розбуджуючи притишене досі довкілля...

І Сентерро, і Тюрен не йняли віри отим нічним заходам, адже вони тричі брали приступом Кале і не змогли його взяти значно більшими силами. Чи такою, як у козаків, можна взяти його? Та вже й зовсім зачудувалися вони, коли прибули довірені й доповіли, що «козакен» з усіх боків оточили ворога, з допомогою шестів злетіли на стіни твердині, що вони ж зненацька зайняли порт із його бригами і галерами. Подив маршалів і зовсім подесятерився, коли запорожці привели й поставили перед їхні очі спершу невелику групу полонених астурійців, а згодом і цілу юрбу кастільців.

Переможені теж були шоковані отим нічним вторгненням у неприступну досі фортецю. Відчайдушність і навальність ворогів здалася їм карою божою, в яку і повірити несила було. Не озвичаєні з таким веденням війни, вони втрачали раптом між собою зіграність, були схожі на отару, яка кидалася з одного кутка в інший, доки не опинилася в полоні.

Як лиш розсіявся ранковий туман, шеф-колонель Богдан Хміль викликав у Кале — тепер через свого сотенного Мартина Пушкаря — мосьє маршалів і панів Вешняка та Ханенка для прийому ключів од міста і фортеці... Аж не вірилося очам шановитих воєначальників, що їхали у розкішному берлині назустріч отому плину полонених, напівроздягнених, розгублених, пригнічених. Вже на базарищі, коло ратуші, вони угледіли й оту вчорашню балагулу, біля якої валялися спорожнені барила від вина, білі прапорці та кошики з розсипаними повсюди овочами. А на вежі ратуші легенько коливався під подихами вітру подарований козакам королем штандарт, знак перемоги.

Отак почали свої суксцеси козацькі війська і продовжували їх ще два місяці. Зразу ж по битві в Кале, вісті про яку рознеслися по всій Франції, на місце подій прибули і де Брежі, і сам принц Конде. Похваливши і маршалів, і особливо козацьку старшину та запорожців, він тут же заплатив по вісімнадцять талерів кожному з козаків і тридцять — старшинам, пообіцявши і надалі те робити вчасно. Для подальшого ведення ратних дій він розподілив козацькі полки по французьких колонах, а як були вже звільнені Берг, Лілль, Остенде, Лане, Булонь, Дьєпп, Фекан, Гавр, Аррас і Абвіль, знову перегрупував поріділі козацькі колони, доручивши їх шести старшинам, що лишилися ще між живих.

Особливе завдання він дав шеф-колонелю Богдану Хмелю, якого найбільше цінував, повелівши йому лишити обтяжливі свої валки в розпорядження решти старшин, а самому лише з сотнею вершників спішно від’їхати до казкових Вогез у Лотарінгію. Прощаючись на тимчас перед від’їздом, Богдан Хміль призначив чомусь наказним шеф-колонелем Івана Сірка, а не старших і досвідченіших, і порадив йому якомога берегти військо і відпровадити платню при першій-ліпшій нагоді на Січ в надійне місце... Виділили Сірка і маршали, де Брежі та дюк Конде, бо ребелії його полку були найуспішнішими, а жертви в боях — найменшими. Козаки також переконалися, що Сірко, як ні один старшина, умів здобувати перемоги найменшими зусиллями, беручи запруди то кмітом, то несподіваною навальністю, то відчайдушною сміливістю, і обзивали його характерником...

Не було тепер уже серед козацтва дотепного Джулая, завжди вдоволеного собою Антона Ганжі, мовчазного, плескатолицього, з вузькими прорізами очей Отара Шенгірея і заповзятливого Трохима Топиги... Поховали їх козаки по чужих фландрійських просторах разом з побратимами, поряд із соратниками-фландрійцями та супротивцями-кастільцями...

Під Ам’єном принц Конде, оплативши цехінами і гульденами заборгованість козакам за ратство, запропонував двом полкам лишитися на місці для взяття твердині-фортеці Дюнкерк, а двом — піти також у Лотарінгію з маршалом Сентеррою для кінцевого погрому отам іспанських армій. Козацькі старшини на

1 ... 146 147 148 ... 168
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Засвіти», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Засвіти"