Читати книгу - "Останнє літо"

А двома гарматами ведуть вогонь по елеватору, запідозрили, що там німецькі спостерігачі. Цілком можливо, що й так! Але поки що снаряди лягають то ліворуч, то праворуч, знову ліворуч, знову праворуч. Ось нарешті один влучив у башту і ще один — униз, під корінь. «Непогано», — схвально подумав Серпілін.

А полкові гармати все б’ють по танках, але дистанція ще велика, і хоч, мабуть, є і влучання, та поки що безрезультатні. Задимів тільки один танк. А німецька артилерія, хоч тепер уже засікли її вогневі позиції й б’ють по них, ще й досі веде вогонь, обробляє наш передній край. Правильно відчуває, що десь тут і піхота закопалась, і танки стоять. Хоче приголомшити, підготувати грунт для прориву, який своїм вістрям піде, очевидно, по дорозі.

— Синцов, — одірвався від бінокля Серпілін, — біжи до вілісів. Скажи, щоб не сиділи по машинах у готовності номер один, а сховалися. Бо стукне дурний снаряд — і тільки їх і бачили! Але дуже далеко хай теж не розповзаються. Тільки-но тут проясниться, поїдемо.

— Може, по рації повідомити, товаришу командуючий? — спитав Синцов.

— Кого і про що? Що бій зав’язався, вже доповіли.

А що ми з тобою тут перебуваємо — рятуйте наші душі! — поки що немає причин! Біжи й повертайся.

Серпілін провів очима Синцова, що побіг ходом сполучення, і всміхнувся. Йому самому спало на думку додатково, ще й по своїй рації, зв’язатися з авіаторами. Але подумав і відмовився від цієї думки. Було в ній щось неприємне йому: «Побачив, як повзуть на тебе німецькі танки й штурмові гармати, попав під вогонь артилерії — і дублюєш уже зроблене, квапишся скоріше побачити над головою штурмовиків, щоб вони тебе прикрили!»

А там, попереду, німецькі танки й штурмові гармати все наближались і наближались не стріляючи. Колись, було, починали стріляти раніше, поспішали ще здалеку примусити нас здригнутися!

А тепер поки що не стріляли, давали викладатися артилерії; а самі берегли снаряди для близької дистанції, щоб під прикриттям вогню артилерії підійти впритул і розтрощити все живе.

Але й наші також з танків, поставлених у лісі в засідках, вогню поки що не ведуть, не виказують себе. Теж витримують характер, хочуть підпустити ближче.

А артилерія лупцює по німецьких позиціях щосили — два дивізіони б’ють! Третього поки що не чути, а два б’ють! І німецький вогонь слабшає. Або розбили їх батареї, або змусили міняти позиції.

— Товаришу командуючий! Дозвольте доповісти!

Серпілін опустив бінокль і обернувся до Галчонка.

Галчонок доповів, що артилеристи стріляють двома дивізіонами по вогневих позиціях німців, а третій дивізіон переміщується. Зважаючи на те, що німці все ж таки кинули в бій чимало техніки, командир сто одинадцятої дивізії наказав цьому дивізіону негайно стати на пряму наводку за спиною в танкістів на шосе Могильов — Бобруйськ, на випадок, якщо частина німецьких танків і самохідок прорветься далі. І дивізіон «ересів» перекидає — бити по живій силі.

— Отже, не покладається на тебе, що ти німців стримаєш?

Галчонок ледь помітно знизав під шкірянкою плечима. Хоч і сподівався сам стримати німців, але дії командира дивізії теж вважав правильними. Не став запевняти командуючого, що стримає сам, як зробив би на його місці інший, а доповідав далі. Доповів, що рубіж за шістсот метрів звідси пристріляно сьогодні перед світанком двома дивізіонами і, тільки-но німці підійдуть до нього, артилерія перенесе свій вогонь туди.

— Товаришу командуючий! — після короткої паузи сказав Галчонок, і повіка в нього помітно сіпнулась!

Здавалося, не може на такому обличчі сіпнутися повіка, а сіпнулась! Як видно, його все-таки нервувала присутність тут, в окопі, командуючого армією. — Ми наказ виконаємо. А вас усе ж таки прошу сісти в мій танк і поїхати на командний пункт сто одинадцятої дивізії.

І командир дивізії теж вас просить! Там усе: і засоби зв’язку, і видно також… — невпевнено додав Галчонок, усвідомлюючи, що каже неправду і що командуючий розуміє це.

— Діда лисого звідти видно! — заперечив Серпілін. — Танк мені твій не потрібен, у мене свій бронетранспортер є. Якщо драпати почнете й нічого іншого не залишиться, знайду на чому. А якщо драпати не думаєте, куди ж я від такого бою поїду? Окоп у тебе добрячий, наказ обіцяєш виконати, куди ж мені від тебе їхати?

Навіщо? — спитав Серпілін. І додав серйозно й спокійно: — Не можу зараз від тебе поїхати, сам повинен розуміти. Як тільки зламаєш бій на свою користь, одразу поїду. Доробляй без мене!

— Вважаю, впораємося, — сказав Галчонок. — Авіацію викликали й дістали підтвердження.

— Усе правильно, — погодився Серпілін. — Одне неправильно: що суп я не досьорбав, злякався.

— Можна сюди?..

— А ось і почали! — не дослухавши запитання, вигукнув Серпілін.

Високо над їхніми головами просвистіла випущена з німецької танкової гармати болванка і, зачепившись десь ззаду, в лісі, за дерево, заскімлила, ніби там, за спиною, вдарили по якомусь велетенському ксилофону.

Слідом за цією болванкою, вже не над головами, а праворуч, ближче до шосе, почали вибухати осколкові снаряди.

— І тим, і сим гатить, — сказав Серпілін. — А ви коли почнете?

— Як тільки перетнуть, — Галчонок показав на невисоку смужку чи то чагарника, чи то бур’яну на старій межі, — почнемо одразу з усіх видів зброї. А праворуч залишимо їм коридор, нехай втягнуться, дійдуть до наших мін. А як зупиняться, кинджальним вогнем з двох боків.

— Іди командуй, — сказав Серпілін, подумавши: «Подивимось, як ти все це розіграєш, на скільки в тебе нервів вистачить. Справа не проста!»

Галчонок пішов, а Серпілін знову дививсь на німецькі танки й самохідки, що наближалися.

Досі вони маневрували, повзали по місцевості, очікуючи піхоту, боячись, щоб її не одрубали від них вогнем.

А тепер, коли й бронетранспортери, й піхота, що лавами йшла між ними, підтяглись, танки просувалися швидкими короткими ривками, зупинялись, стріляли, робили ривок уперед і знову