Читати книгу - "Етюди про звичаї"

зазнав поразки. Під ту пору, коли полковника Шабера було визнано загиблим, панові Ферро минуло двадцять шість років; він не мав статку, але був гарний на вроду, його охоче приймали у світському товаристві, і ним пишалося все Сен-Жерменське передмістя. А графиня Шабер зуміла привласнити таку значну частку чоловікового багатства, що через півтора року вдівства мала близько сорока тисяч ліврів річної ренти. Її шлюб із графом Ферро вищий світ Сен-Жермену сприйняв як належне. Наполеон, щиро втішений шлюбом, що відповідав його уявленням про поєднання старої та нової аристократії, повернув пані Шабер частину полковникового спадку, яку той відписав скарбниці. Однак Наполеонові надії не справдилися. Для графині Ферро молодий граф був не тільки коханим обранцем — її вабила мрія про світське товариство, яке, дарма що було в занепаді, панувало над імператорським двором. Цей шлюб задовольняв не тільки любовну жагу графині, а й її гординю. Вона стала світською дамою. Коли Сен-Жерменське передмістя переконалося, що шлюб молодого графа — не відступництво, перед його дружиною відчинилися двері всіх салонів.

— Граф Ферро не квапився робити політичну кар'єру і за Реставрації. Він розумів труднощі становища, в якому опинився Людовік XVIII, він належав до втаємничених, які очікували, коли «безодня революції закриється», — бо ця фраза короля, хоч як глузували з неї ліберали, ховала в собі певний політичний зміст. Та все-таки указом, що цитується у велемовній супліці, з якої починається наша історія, графові було повернуто двоє угідь і землю, яка дуже подорожчала за секвестру. Граф Ферро на той час уже був членом Державної ради і очолював департамент, проте вважав, що це — тільки початок його політичної кар'єри Його опанували марнославні наміри, і він узяв собі за секретаря колишнього стряпчого на прізвище Дельбек знаменитого крутія, чудово обізнаного з усіма хитрощами сутяжництва, граф доручив йому вести свої особисті справи Цей пройдисвіт ураз зметикував, що в його становищі краще бути чесним. Він сподівався, що з ласки патрона обійме вигідну посаду, тож ревно дбав про його інтереси. Дельбекова поведінка разюче відрізнялася від слави, що ходила про нього, тож про нього заговорили як про людину обмовлену, оббріхану. Графиня, хитра й прониклива, як майже усі жінки, невдовзі розгадала управителя, почала пильнувати кожен його крок і так уміло ним орудувати, що особистий її статок по недовгім часі значно збільшився. Пані Ферро вдалося переконати Дельбека в тому, що вона керує всіма діями чоловіка, і вона пообіцяла управителеві, що доможеться для нього посади голови суду вищої інстанції в одному з великих міст Франції, а за те він повинен служити їй вірно й невсипуще.

— Сподіваючись, що обійме посаду, якої уже не втратить, — а це відкривало шлях до вигідного шлюбу, до депутатського звання, а потім до високого становища в політичному світі, — Дельбек став справжнім рабом графині. Він використовував кожну сприятливу нагоду, — а їх у Парижі за перших трьох років Реставрації не бракувало, бо курси на біржі були нестійкі й ціни на нерухоме майно невпинно зростали. Він утричі збільшив статок своєї покровительки, тим паче що руки в нього були розв'язані: графиня нічим не гребувала, аби якнайшвидше збити якомога більший капітал. Всі господарські витрати вона сплачувала із службових прибутків чоловіка, не чіпаючи своїх грошей, і Дельбек віддано служив цій зажерливості, не обтяжуючи себе роздумами про її причини. Люди такого гатунку клопочуться розкриттям тільки тих таємниць, від яких матимуть користь. Зрештою, ця зажерливість видавалася йому цілком природною: на золоту лихоманку хворіли мало не всі парижанки; до того ж здійснити всі плани графа Ферро можна було тільки за допомогою величезного капіталу, й управитель іноді думав, що зажерливість графині пояснюється її відданістю чоловікові, в якого вона й досі була закохана. Що ж до графині, то вона ховала розгадку своєї таємниці на самому споді душі. Ця таємниця була для неї питанням життя і смерті; на ній грунтується зав'язка нашої повісті.

На початку 1818 року Реставрація, здавалося, стояла на міцному, непохитному підмурку; задуми уряду, як гадали добромисні люди, мали привести Францію до нового процвітання, а це призведе до того, що паризьке суспільство зміниться. Волею випадку другий шлюб графині Ферро приніс їй кохання, багатство, здійснення шанолюбних мрій. Ще молода й гарна, пані Ферро грала роль вельможної дами й жила в атмосфері двору. Багата сама, багата завдяки чоловікові, який мав славу найздібнішого діяча роялістської партії, був другом короля і міг у майбутньому стати міністром, графиня належала до аристократії і ділила з нею її успіхи. Та хоч які блискучі були графинині тріумфи, її душу роз'їдав мовби рак. Є почуття, що їх чоловік не може приховати від жінки, хоч би як старався. Після повернення короля граф Ферро почав жалкувати, що одружився. У вдови полковника Шабера не було ніяких зв'язків, і графові довелося самому, без будь-чиєї підтримки, робити кар'єру, на кожному кроці якої на нього чигали підступи й чатували вороги. Опріч того, придивившись до дружини холодним і розважливим оком, він побачив вади, пов'язані з її вихованням; через них графиня не могла бути надійною помічницею чоловікові в його справах. Після одного його дотепу про одруження Талейрана їй ніби спала полуда з очей і вона зрозуміла, що якби граф одружувався тепер, то ніколи б їй не бути графинею Ферро. А яка жінка простить чоловікові таке каяття? Хіба не з такого паростка виникають образи, злочини, зради? І як, мабуть, боляче вразив графиню чоловіків дотеп, надто коли згадаємо, що вона весь час боялася повернення свого першого чоловіка! Адже вона знала, що Шабер живий, що вона зреклася його. Та довгий час не маючи про нього звістки, графиня вирішила, що він, як і Бутен, наклав головою під Ватерлоо разом з імператорськими орлами. Отож вона вирішила прикувати до себе графа найміцнішим ланцюгом — золотом, стати такою багатою, щоб завдяки цьому другий її шлюб нікому не вдалося розірвати, навіть якби раптом з'явився граф Шабер. Та ось він з'явився, і графиня не розуміла, чому боротьба, якої вона так боялась, досі не починається. Може, якась хвороба визволила її від Шабера? А може, він збожеволів? На цей випадок їй придасться Шарантон. Вона не хотіла втаємничувати в цю справу ні Дельбека, ні поліцію, боячись, що опиниться від них у залежності або прискорить катастрофу.

В Парижі є чимало жінок, котрі, як і графиня Ферро, живуть із страхітливою таємницею в душі або ходять