Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 3"

Досі він не подорожував ніколи. Він узяв із собою бляшану скриню, де було складено теплий одяг, ілюстровані романи, які він купував у вигляді щомісячних випусків і потім сам зшивав між картонними палітурками, та книжки любовних віршів, що їх він знав напам’ять; усі ті книжки мало не розсипалися на порох — такі були зачитані. Скрипку він залишив удома, вона надто нагадувала про його біду, але мати наполягла, щоб він узяв клумак із постіллю, куди поклала спальні речі, вельми практичні й популярні в народі: подушку, простирадло, цинковий нічний горщик, сітку-тент для захисту від москітів — і все це загорнуте в мату та обв’язане двома мотузками, щоб у разі потреби можна було підвісити гамак. Флорентіно Аріса не хотів брати того вузла, бо думав, що він йому не знадобиться в каюті, де стояли застелені ліжка, але вже з першої ночі мусив уже вкотре відзначити мудру передбачливість матері. Річ у тім, що в останню мить перед відплиттям на борт піднявся пасажир у бездоганному костюмі, який того самого ранку прибув з Європи на пароплаві і тепер його супроводив власною персоною сам губернатор провінції. Він хотів негайно продовжити подорож разом з дружиною, та дочкою, та зі служником у лівреї, та сімома скринями із золотими крайками, які насилу втягли по трапу. Щоб прилаштувати непередбачених пасажирів, капітан, велетень з Кюрасао, звернувся до патріотичного почуття креолів. Неймовірною сумішшю іспанської мови та креольської говірки він розтлумачив Флорентіно Арісі, що чоловік у костюмі — це повноважний посол Англії, який прямує в столицю республіки, нагадав йому, що це королівство надало нам вирішальну допомогу в нашій боротьбі проти іспанського панування, а отже, будь-якої жертви замало, аби така достойна людина почувала себе в нашому домі краще, ніж у своєму власному. Флорентіно Аріса, звичайно, відмовився від каюти.

Спочатку він не жалкував за нею, бо в ту пору року річка була багатовода, й перші дві ночі пароплав плив безперешкодно. Після вечері, о п’ятій пополудні, матроси роздавали пасажирам розкладні парусинові ліжка, і кожен ставив своє де міг, застеляв його речами зі свого постільного клумака, а вгорі напинав протимоскітну сітку. Ті, хто мав гамак, підвішували його в салоні, а хто не мав нічого, вкладалися просто на столах у їдальні, накриваючись скатертями, що їх міняли не частіше, аніж двічі за всю подорож. Флорентіно Аріса не спав більшу половину ночі: у подмухах свіжого вітерцю над річкою йому вчувався голос Ферміни Даси, він розраджував себе в своїй самоті спогадами про неї, чув її спів у важкому диханні пароплава, що посувався в темряві обережною ступою великого звіра, і так тривало, аж поки на обрії проступали перші рожеві смуги і новий день раптово вибухав над пустельними луками та болотами, де клубочився густий туман. У такі хвилини подорож здавалася йому ще одним доказом материної мудрості, й він почував у собі снагу дожити до забуття.

Три дні вони йшли у глибокій воді, але далі пливти стало набагато важче, бо почалися недоречні піщані коси та оманливі водоверті. Річка стала каламутною і робилася дедалі вужча, звиваючись поміж непролазними хащами величезних дерев, де вряди-годи траплялася тільки хатина під солом’яною стріхою, а біля неї — стоси дров для корабельних парових казанів. Базікання папуг та пересварки невидимих мавп, здавалося, підсилювали полуденну спеку. Але вночі, пароплав доводилося пришвартовувати до берега, й тоді задуха ставала зовсім нестерпною, і було непросто залишитися живим, не те що заснути. До жароти, до москітів додавався ще сморід від куснів солонини, розвішених сушитися на бортових поручнях. Більшість пасажирів, а надто європейці, втікали з кают, де повітря смерділо помийницею, і всю ніч прогулювалися по палубах, розганяючи всяку летючу нечисть тим самим рушником, яким утиралися від струменів поту, і зустрічали ранок геть виснаженими, з розпухлими від укусів обличчями.

Крім усього іншого, того року виник новий спалах майже безперервної громадянської війни, що точилася між лібералами й консерваторами, лише зрідка уриваючись, і капітан визнав за потрібне вжити суворих застережних заходів для забезпечення внутрішнього порядку та безпеки пасажирів; щоб уникнути будь-яких непорозумінь або провокацій, він заборонив улюблену розвагу, якою тішилися за тих часів подорожні, палячи з рушниць у кайманів, які грілися на піщаних берегах. Трохи згодом, коли внаслідок однієї суперечки деякі пасажири розділилися на два ворожі угруповання, він звелів конфіскувати в усіх зброю, давши слово честі, що поверне її в кінці подорожі. Він виявив непохитність і не зробив винятку навіть для британського посла, який уже наступного дня після відплиття з’явився вдосвіта на палубі в мисливському одязі, з прицільним карабіном та дубельтівкою величезного калібру. Обмеження стали ще суворіші після того, як проминули портове містечко Тенеріфе, де вони розминулися з пароплавом, у якого на щоглі майорів жовтий прапор пошесті. Капітан не зміг добути жодних відомостей про той сигнал тривоги, бо зустрічний пароплав не відповів на його сигнали. Але того ж таки дня вони перестріли ще один, який перевозив худобу на Ямайку, і звідти повідомили, що/ на судні з жовтим прапором було двоє хворих на холеру і що епідемія вже поширилася на тій ділянці річки, яку їм належало подолати. Тоді капітан заборонив пасажирам виходити на суходіл не тільки в наступних портах, а й на безлюдних берегах, де вони причалюватимуть, щоб повантажити дрова. Отож за останні шість днів подорожі пасажирам довелося засвоїти тюремні звички. Серед них було й пагубне роздивляння цілої паки голландських порнографічних листівок, що переходила з рук до рук, причому ніхто й гадки не мав, звідки вона взялася, хоча перший-ліпший ветеран річкового флоту достеменно знав, що то тільки один з експонатів легендарної колекції капітана. Але навіть ця безумна розвага кінець кінцем тільки посилила загальне роздратування.

Флорентіно Аріса переносив труднощі подорожі з тупою терплячістю, яка й раніше засмучувала його матір і дратувала друзів. Він не спілкувався ні з ким. Цілими днями просиджував біля борту, дивлячись, як вигріваються на сонці каймани, лежачи на піску й пороззявлявши пащі, куди часом потрапляли необачні метелики, як зненацька злітають над болітьми табуни наполоханих чапель, як годують своїх малят морські корови, повиставлявши розбухлі вимена, схожі на величезні жіночі цицьки і лякаючи пасажирів своїми людськими зойками. В один і той самий день він побачив аж трьох утоплеників — вони пропливли повз