Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

— Це ж не присутність слуги вас стримує тепер, еге ж? — глузливо мовила вона. — Ви скидаєтесь на того, хто однаково злягається і серед білого дня, а хто хоче, той хай собі й дивиться! Чи, може, вам більше до вподоби, якщо я вдаватиму, що мене ґвалтують?

— Храни нас Господь, — сказав Бертран, — ти ба, це ще та баба з перцем! А кат його бери ту хвилину, коли я згубив свого кістяного персня!

— Годі! — вигукнув Лауреат. — Я не маю ніяких намірів щодо вашої особи, місіс Воррен, і мені не потрібна ніяка винагорода, окрім хіба тієї, що ви з'єднаєтеся зі своїм батьком і позбудетеся тієї порочної пристрасті, яка зробила з вас шльондру. Лягати з жінками — то суперечить моїй обітниці, а встановлювати ціну на доброчинність — це образа для моїх принципів.

Ці слова змусили її дещо задуматися; вона склала руки на грудях, відвернулася і стала замислено колупати землю пальцем ноги.

— Мій хазяїн — це такий собі різновид попа і римача в одній особі, — хапливо став пояснювати Бертран. — Такий собі, знаєте, єпископ серед поетів. Але ж усім добре відомо, що клятви священника не є обов'язковими для дяка, отож і принципи мого хазяїна не поширюються на мене…

— То це з принципу твій хазяїн погордував мною? — урвала йому мову С'юзен, і хоча це запитання прозвучало на адресу Бертрана, вона пильно дивилася на Ебенезера. — Чи, може, це через мій жалюгідний стан він став таким доброчесним? Він заспівав би іншої, хтивішої пісеньки, гадаю, якби я була вільна від цих шрамів од батогів і свинячого смороду, молода і жвава, як ця діваха Джоан Тоуст.

— Яке ім'я ви назвали? — вигукнув поет. — Святий Боже, мені здається, ви сказали Джоан Тоуст?

С'юзен ствердно кивнула і знову залилась сльозами.

— Це та сама дівчина, про яку я вам казала, що скоро має стати новою сестрою мого хазяїна та причиною смерті С'юзен Воррен.

Ебенезер звернувся до слуги:

— Це надто неймовірно, Бертране!

— Та я й сам не можу в це повірити, пане, — відказав слуга. — А втім, існує ця ледь вловима схожість, яка пояснюється її розповіддю.

— Не так уже воно й дивно, — сказала роздратовано дівчина. — Попри цю свою солоденьку ввічливість, ця Джоан Тоуст ще недавно була в Лондоні звичайнісінькою хвойдою, і багато чоловіків встигли її спізнати.

— Я забороняю вам так говорити! — наказав Ебенезер. — Я відчуваю велику шану до Джоан Тоуст; вона займає особливе місце в моєму серці з причин, які відомі тільки їй і мені. Де вона, скажіть, заради всього святого? Ми маємо вберегти її від цього Мітчелла!

— А то як же? — запитав Бертран. — У нас немає ні зброї, ні грошей.

Ебенезер міцно вхопив свинарку за руку.

— Ви маєте забрати її з собою на ферму до батька! — сказав він. — Розкажіть їй свою історію та поясніть, яка їй загрожує небезпека. І щойно я прибуду до Молдену, як заберу її до себе…

— Й одружитеся з нею? — з гіркотою запитала С'юзен. — Чи станете натомість її коцуром і триматиметеся й далі своєї обітниці?

Лауреат почервонів.

— Зараз не час для всіляких там розумувань і домислів.

— У будь-якому разі я не можу взяти її із собою, — сказала С'юзен. — У мене є плата за перевіз тільки однієї людини.

— Ми швидко можемо це змінити! — реготнув Бертран і стрибнув до неї, аби заломити їй руки. — Давайте, забирайте того персня, пане, поки я її тримаю!

— Свиня! — верескнула вона. — Я тобі очі видряпаю!

— Ні, Бертране, — сказав Ебенезер, — відпусти її.

— Оцю бабець? — крикнув Бертран, сміючись над її спробами викрутитися. — Та це ж усього лише хвойда, що в бур'янах шлюб бере, пане! Забирайте персня!

Ебенезер сумовито похитав головою.

— Хвойда з бур'янів чи ні, але я його віддав їй зі щирим серцем. Та й крім того, ми не знаємо цього човняра і не знаємо, де може бути Джоан Тоуст. Відпусти її.

Бертран відпустив руки свинарки та вщипнув її. Вона знову верескнула, кинувши ще одне лихе слівце, підібрала з землі свої речі та відважила йому такого стусана, що якби він не встиг відскочити, то це б йому коштувало декількох ребер.

— І ти ще будеш називати мене хвойдою з бур'янів! — сказала вона розлючено та погнала його через все поле. Ебенезер, якого значно більше турбувала доля Джоан Тоуст, ніж цих двох, рушив собі до будинку, задумливо насупивши чоло.

— Ваш слуга — хтива свинюка, — сказала С'юзен, наздогнавши його за якусь хвилину. Вона рукою відкинула назад волосся, що спадало на чоло, і заходилася підганяти дрючком свиней. — Прошу вибачити, що я його так відігнала.

— Та він давно вже напрошувався, — неуважно мовив поет.

— І дякую, що дотримали слова і не забрали подарунок, хоч і не одна доброчинність керувала вами. Ви, певно, дуже високої думки про цю діваху Джоан Тоуст.

— Я зроблю все що завгодно, аби врятувати її, — сказав Ебенезер.

— Мені здається, я зможу домовитися з цим човнярем, — сказала С'юзен. — Від мене йому пожитку ніякого, а така молоденька курвочка, як Джоан Тоуст, певно, має свої засоби, що й найкволішого угоноблять.

— Ні, я не дозволю! Я знайду якийсь інший спосіб. Де вона?

Свинарка не знала, де живе Джоан Тоуст, але сказала, що та має прийти до капітана Мітчелла вночі.

— Саме цієї ночі він надумав дати їй опій, з моєю допомогою. Я перестріну її по дорозі, якщо хочете, перш ніж вона прийде, і відправлю до якогось потаємного місця, щоб ви могли там зустрітися.

Ебенезер з усім серцем пристав на цей задум, і хоча в нього вже й жижки починали тремтіти від самої думки про те, що йому доведеться зустрітися з капітаном Мітчеллом, С'юзен таки вдалося переконати його повечеряти разом з плантатором.

— Цей Диявол може вдавати з себе джентльмена хоч куди, — сказала вона. — Капітан радий усім чоловікам у себе за столом, і, може, він дасть вам щось ліпше навзамін цього вашого дрантя, як почує вашу історію. Я дам вам знати, коли Джоан Тоуст добре сховається,