Читати книгу - "Сироти долі, Olexander Sakal"

         – Кого це?

         – Андрія.

         Іван злісно глянув на батька. Його ніс загудів повітрям, мов у бика. Він стиснув кулаки. Здавалося, ось-ось йому вистачить снаги підняти на нього руку. Натомість же Іван Родіонович ступив кілька рішучих кроків в сторону батька, та немов якійсь наглій ворожі, тицьнув вказівним пальцем на перенісся, уважно глядячи в очі.

         – Убити Андрія? – повторив він.

         Родіон тієї миті забоявся власного сина ще дужче, ніж самого Андрія Прокоповича. Прислужники Зла зазвичай страшніші від свого хазяїна тільки тому, що в них нема навіть крапельки чарівності й розуму – вони тупо слухаються Його у всьому, призначають голу брехню за істину, а смерть за Зло – благом. На перепит Івана він не відповів.

         – Ти знаєш, суко, що це за людина? Де ти, а де він? Знаєш, блять, що було б зі мною, якби не він. Знаєш, де б я зараз був!? – проковтуючи од гніву деякі слова, лаявся Іван Родіонович.

         В ту ж секунду Родіон Михайлович немов заціпенів. Уся ця картина здавалась йому неможливою. Перед ним стояв сам Едіп, готовий порішити власного батька на цьому ж місці. «Поклонився, поклонився Антихристу синочок!» – тремтів Родіон. Врешті-решт Іван відійшов від нього, та підібгавши штани, став відчиняти двері.

         – Я, все ж, прийду на весілля, – понуро мовив Родіон Михайлович.

         Іван на те не відповідав, та вийшов, гучно грюкнувши дверима.

*  *  *

         Того ж вечору Родіон Михайлович ще намагався зосередитись на «Одкровенні» Іоанна. Проте, рішуче нічого не зрозумівши, він покликав Володимира, аби роз’яснити розділи про книжку зі сімома печатями.

         Ієромонах з’явився у вельми вдоволеному настрої, і сходу став переказувати зміст прочитаних Родіоном абзаців:

         – От ви даєте! Невже ви могли подумати, що якщо в Агнця такий о́браз, то він зразу походить від нечистого? Це є канон, і значення його можна розкривати із зовсім різних сторін, проте справжньої, або, як то кажуть, об'єктивної істини ви не знайдете.

         Тепер щодо книжки, Родіоне. Це не є книжка у такому вигляді, як ми її звикли бачити. Сьогодні ми б назвали її сувоєм. В ньому записані імена людей, які на Страшному Суді матимуть відповідне до їхніх діянь покарання. Розкрити сувій може лише лев від коліна Іудиного, який виграв.

         – Тоді це Давид? – хотів догадатись Родіон Михайлович.

         – Це не може буди Давид, бо в самій книзі написано, що це лев від коліна Іудиного – кореня Давидового. Тобто це той, хто жив вже після нього. У Євангелії від Матфея в генеалогії Ісуса окремо зауважується рід Давида, і тому можна точно сказати, що це і є Ісус. Тепер вам варто зрозуміти, що слово лев – метафора. І використання саме в цій книзі метафор є основною ознакою Одкровення. Бог же більше не говорить з нами, як з Мойсеєм, ми не чекаємо Його голосу, та бачимо Його знаки у світі. Такими ж метафорами, як лев, як той Агнець, про якого ви недобре подумали, і передає Господь слова в уста Іоаннові.

         Зняття кожної печаті уособлює кожну стадію і подію Апокаліпсису. Білий кінь, на якому є вершник з луком – це Спаситель, Родіоне. Він прийшов до людства, щоб рятувати його від напасті. Другий, рудий кінь, на якому вершник з мечем – символізує війну, велику і страшну, якої ще не бувало в нашій історії. Зі зняттям третьої печаті приходить вороний кінь із вершником, що тримає терези. Його слова про ціну міри пшениці за динарій означають жахливий для простого народу економічний скачок, інфляцію, якщо так зрозуміліше – що приведе до всесвітнього голоду. Четверта печать означає, що на Землю прийде блідний вершник з написом «смерть», що означає спалахи великої смертоносної епідемії. За зняттям п’ятої печаті нам з вами, Родіоне, буде зовсім непросто. На ній Господь наставляє нас, праведних і вірних Йому, залишатись з Ним до кінця, бо настануть гоніння християн, котрі не поклонились Звіру. Шоста печать означає, що прийдуть на людство численні катастрофи. Будуть вони кожний день, без упину, і будуть такі, як у Помпеї чи у Содомі.

         Потім отут написано про сто сорок чотири тисячі обраних. Їх називають рабами Божими, на чолі яких є Божа печать. Тепер, всі ті обрані від коліна Ізраїлевого, повертаються до Раю. Господь рятує ізраїльтян, яким прийшлось пережити багато гонінь, засуджень і мук в часи Великої Печалі.

         І от, за зняттям сьомої печаті звучать Ангельські труби, і з кожним цим сигналом руйнується все, що сотворила людина своїми руками, палиться й трава, падають гори і зірки, гинуть сонце і місяць. А саранча, що кусатиметься, мов скорпіон, буде зачіпати тільки тих людей, що не мають Божої печаті. І буде цей хаос продовжуватись п’ять місяців.

         Після всього підійшов до Іоанна Ангел з розкритою книжкою, і приказав ту книгу з’їсти. На устах вона була солодка, мов мед, а в череві – гірка. Це епітет від Іоанна, який означає, що йому був даний дар пророкування. Зовні Божий дар завжди приємний, солодкий, мов мед, але потім йому прийшлось побачити, що чекає на людство, і тому йому стало гірко.

         Потім апостолу дали тростину, щоб виміряти храм Божий і жертовник. Я це розумію ось так: Іоанну потрібно дізнатись, чи правильно люди слідували тому, що сказано в Писанні про те, як все має водитися в храмі. Ось, зараз Родіоне, я згадаю момент з книги Єзекіїля. Тростина та була довжиною в шість ліктів, і виміряв він храм таким чином, що у висоту та в довжину його виходило по одній тростині; потім там виміряв ворота і довжину від порогу до порогу. До того ж в храмі буде зовнішній двір, але його Іоанн не вимірює, бо він призначений язичникам, які будуть владарювати в Єрусалимі сорок два місяця. Я не стану відрікатися від того, що саме ці слова я вичитав з книг Генрі Метью, якого нам в семінарії не давали читати через реформаторство. Все ж, як на мене, це найкращий коментатор Біблії.