Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Пасажир 📚 - Українською

Читати книгу - "Пасажир"

970
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пасажир" автора Жан-Крістоф Гранже. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 147 148 149 ... 179
Перейти на сторінку:
одинаки, в яких у Парижі нікого нема. Податливі, невпевнені в собі. І бажано трохи дурнуваті. — Вона посміхнулася поміж двома затяжками. — Одне слово, цілковиті невдахи.

Усе збігалося. Як знайти в Парижі чоловіків, які не мають жодної опори, вразливих невротиків? Найліпше полювати поміж такими самими одинаками, що шукають споріднену душу. Вечірки були для цього найпридатнішим місцем. Там можна і здобич нагледіти, і познайомитися з нею, і заманити її в пастку такими принадами, як Лейла, Медіна чи Феліс. Спосіб дуже давній і відомий.

Попри те, що діяло опалення, Лейла знай трусилася. І куди ото поділася закута в броню войовниця з «Джонні»? Плечі її, груди, та й сама постать наче аж удвічі поменшали. Зараз вона скидалася на те, чим і була насправді. Дівчина з передмістя, що надивилася реаліті-шоу й начиталася глянсових журналів, тож її мрії сягають не далі ВІП-зони в модному шинку. Арабка, яка втямила, що в неї є тільки одне знаряддя, щоб наблизитися до цієї мети, та часу обмаль.

— А із замовниками ти зустрічалася?

— Авжеж.

— Який у них вигляд?

Її ніздрі роздулися, з них вирвався дим.

— Часом вони скидалися на охоронців. Часом на викладачів. Та всі скидалися на поліцаїв.

— А вони казали, нащо потрібен оцей… ну, кастинг?

— Казали, буцім обирають чоловіків для випробування ліків. Наче від голови. Казали, що досліди на людях були завжди. Що це необхідний етап після тестів на тваринах. — Вона похмуро зареготалася. — Казали, наче ми — проміжна ланка поміж тваринами і людьми. Хтозна, комплімент воно чи ні.

— А вони не попереджували, що це небезпечно, що їхні препарати нівечать мізки? — Шаплен підвищив голос. — Що ці піддослідні щурі навіть не знають про свою участь в експерименті?

Лейла з жахом подивилася на нього. Шаплен відкашлявся і змусив себе заспокоїтися. Потім опустив шибку, бо в салоні задушитися можна було від диму.

— І ви не побоялися туди встрявати? Не подумали, що це незаконно чи небезпечно?

— Кажу тобі, вони скидалися на поліцаїв.

— Може, так навіть небезпечніше.

Лейла промовчала. Щось тут було не так. Чому ці безмозкі ескортниці не побоялися погодитися на пропозицію, що скидалася на змову?

Арабка відкинулася на підголівник і вдихнула чергову смужку диму.

— Це все Медіна. Вона умовила нас. Сказала, що ми заробимо грошенят і навіть спати ні з ким не треба буде. Що треба брати, поки дають. Бути дужчими від системи. І все інше.

— І скільки дівчат цим займалося?

— Хтозна. Четверо чи п’ятеро. Принаймні, скільки я знаю…

— Як це все відбувається?

— Та ходимо до Саші на вечірки, перебираємо чоловіків…

— Чому саме в цьому клубі?

— Не знаю.

— Гадаєш, можуть бути й інші дівчата, що працюють в інших клубах?

— Хтозна.

— Далі.

— Як знаходимо підхожого чолов’ягу, питаємо його номер. Зустрічаємося раз, удруге, та й годі.

— А чоловіків… ви самі обираєте?

— Ні. Вони.

— Хто?

— Ті, що платять нам. Поліцаї.

— А як вони можуть обирати в реальному часі?

Вона двозначно всміхнулася. Попри переляк, спогади про ті побачення її й досі тішили. Її вуста знай хукали димом. В авті вже нічогісінько не було видно.

— Нам дають мікрофон. З навушником, як ото на телебаченні. Ми ставимо запитання. Ті, що їх нам звеліли ставити. А вони все чують і обирають.

Шаплен уявив собі цих закулісних акторів. Психологів, неврологів, військовиків. Сім хвилин на складання профілю. Небагато, та для початку досить. Достатньо, щоб дівчата працювали далі з тим об’єктом.

Раптом він аж підстрибнув. Потім ухопив Лейлу за руку, розгорнув їй коси, зазирнув у виріз. Та на засмаглій шкірі не було ні мікрофона, ні ще якогось пристрою для прослуховування.

— Щось негаразд?

Шаплен випустив її.

Вона дістала ще одну цигарку і сказала:

— Та нема там ні хріна!

Йому трохи полегшало, й він заходився розпитувати далі.

— А що відбувається, коли ви когось оберете?

— Я ж казала. Кілька разів зустрічаємося з ним у заздалегідь обумовлених місцях. За нами стежать. Фотографують. Знімають на камеру. — Вона зареготалася. — Геть чисто мов кінозірок!

— А далі?

— Наче все. Після тих побачень дурник щезає. Ми кладемо грошенята до кишені й беремося до іншого бевзя.

— Скільки вам платять?

— Три тисячі євро за те, що записуємося до Саші. І три тисячі за дурника.

— А ви ніколи не замислювалися над тим, що потім відбувається з тими небораками?

— Голубе сизий, відколи я прийшла на світ, кожен сам за себе. Невже я повинна панькатися з дурниками, яких бачила три рази за життя і в яких тільки одна мрія — перекинути тебе на спину?

— А зараз що?

— А нічого. Усьому край, здається.

— Давно?

— Либонь, місяць чи й два вже. Усе одно я більше не збиралася брати в цім участь.

— Чому?

— Надто вже небезпечно.

— Як це зрозуміти?

— Почали пропадати дівчата.

— Як ото Медіна?

Лейла не відповіла. Запало просякнуте димом мовчання, що ладне було вибухнути від напруги.

Аж, не дивлячись на нього, вона запитала тремтячими вустами:

— Що з нею сталося?

Шаплен мовчав. Лейла знову розлютилася.

— Ти ж обіцяв, негіднику! Ми домовилися!

— Вона загинула, — збрехав він.

Дівчина ще дужче зіщулилася. Шкіряне сидіння зарипіло. Вона не видавалася здивованою, та Шапленові слова, либонь, підтвердили те, в що вона вже давно відмовлялася вірити. Лейла знов запалила.

— Як… як це?

— Деталей не знаю. Її вбили ваші замовники.

Вона видихнула хмарку блакитного диму. Її просто-таки трусило від жаху.

— Чо… чому?

— Сама знаєш. Балакала забагато.

— Як оце я зараз?

— Тобі нема чого боятися: ми в одному човні.

— Медіні ти казав те саме. І ось що сталося.

— Що ти верзеш?

— Гадаєш, я не впізнала тебе? Клятий Ноно! Медіна показувала мені фото. Та попереджаю: мене ти в дурні не пошиєш, як ото її!

— Розповідай.

— Що «розповідай»? Сам розповідай.

— Я втратив пам’ять.

Ще один погляд, цього разу нерішучий. Лейла намагалася прочитати правду в Шапленових очах. Потім тихо, наче голос її охляв, сказала:

— Медіна зустріла тебе в Саші й відразу ж закохалася. І чого б це?

— Я тобі не подобаюся? — посміхнувся Шаплен.

— Та ти ж, мабуть, лише місіонерську

1 ... 147 148 149 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пасажир», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пасажир"