Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

37) Кар. 2.

38) Акад. 5.

39) Кар. 22.

40) Акад. 6, 7, 3.

41) Кар. 25, 23.

42) Кар. 21, 78, 79.

43) Кар. 37, 102, пор. Ак. 38.

44) Кар. 101.

45) На се вказав Рожков — Ж. М. Н. П. 1897, XI. 49, покликуючись на Кар. с. 29 і 80.

46) Кар. 35, 81-84, 86-7, 98.

47) Кар. 39, 40, 44, 92-3.

48) Kap. 39, 91.

49) Kap. 3-4.

50) Іпат. c. 87. Що знесеннє кари смерти стало ся під впливом руської суспільности, виходить з оповідання: кара запроваджуєть ся по нарадї Володимира з епископами, а зносять її „епископы и старци”. Очевидно се треба так розуміти, що виступили з бажаннєм її знесення „старци”, себто дорадники князя з місцевої аристократиї, а епископи мусїли признати їх арґументи. Розумієть ся, нам детайлї сього оповідання не важні, але ся припадкова згадка тут про старцїв інтересна як цїнний натяк. Що правда, з істнованнєм вир за Володимира справа стоїть непевно (див. вище c. 360), але й припустивши навіть анахронїзм — перенесеннє на Володимира фактів з Ярославових часів, не маємо причини відкидати сю обстанову: ради епископів і відраджування „старцїв”.

51) Кар. 2 і 76.

52) Кар. 5, 31, 97.

53) На сїй підставі В.-Буданов (Обзор c. 308) бачив тут побільшеннє кари за рецедив. Супроти одинокости сеї постанови рецидив можна приймати хиба implicite: несьвідоме наближеннє права до сього понятя.

54) Kap. 97.

55) „Аже разгнЂваєть ся князь на своєго человЂка, а отиметь князь все, жену и дЂти у холопство” — Христоматія І c. 101.

56) Проф. В.-Буданов (Обзор c. 319), виріжняючи убийство в афектї або в полїтичній боротьбі, бачить „сьвідоцтва про визначеннє кари смерти звичайними судами”: 1) в двох текстах Патерика (c. 132 і 138), 2) в науцї Мономаха синам: „ни права ни крива не убивайте ни повелЂвайте убити — аще будетъ повиненъ смерти, а душа не погубляйте никако яже хрестьяны” (Лавр. c. 237). Одначе на подробицї Патерика покладати ся не дуже безпечно, бо се може бути просто запозиченнє з візантийських шабльонів. Наука ж Мономаха може розуміти власне убийства в афектї і в полїтичній боротьбі, котрі В.-Буданов сам справедливо не включає в систему кар.

57) Кар. 45, 47, 66-9.

58) Вище c. 345-6.

59) Акад. 14, Кар. 44, 47-8, 69, 133.

60) В гл. III.

61) Кар. 33, 119.

62) Кар. 47.

63) Се залежить, що правда, від толковання слів: ”идетъ ли искати кунъ”, Кар. 70; деякі толкують, що тут іде мова про скаргу закупа на свого господина, иньше толкованнє — про грошеві операції закупа.

64) Новий перегляд матеріалу дав недавно Павлов-Сильванскій Символизмъ въ древномъ русскомъ пра†(Ж. М. Н. П., 1905, VI), але без використання матеріалу українського. Де що з звичайового права див. у др. Охримовича Знадоби до пізнання народнїх звичаїв і поглядів правних — Житє і Слово, 1895.

65) C. 343-5.

66) Кар. 115.

67) § 13.

68) Кар. 105.

69) З давнїйших Бєляєв, Нїкольский, з сучасних Серґєєвіч (Лекціи c. 538) не признають сього ограничення свободи тестатора; противну гадку висловив уже Попов — Объ опекЂ и наслЂдст†по Р. Пр., потім Цитович, з сучасних В.-Буданов Обзор c. 475-6, Рожков op. c. XII. 266.

70) Кар. 103 і 104.

71) В текстї: „безъ дЂти”, але що тут треба розуміти синів, видко з дальших слів про доньок.

72) Іпат. c. 593.

73) Пор. т. І c. 314-6. Про сучасні народнї погляди див. розвідку Черкаського Спадщина в українському праві звичайовому, Часопись Правнича, т. IX, 1899: про родинну спільність майна див. тут c. 7-12, про тестаменти і їх звичайну згідність з правом на спадщину свояків — с. 58 і далї.

74) Кар. 114, 116.

75) Кар. 114 — про матїр удову.

76) Kap. 115 — про рострату вітчима.

77) Хрестоматія В.-Буданова І c. 121.

78) Іпат. c. 594-5.

Побут: відносини родинні — родові пережитки, правні постанови — Р. Правда, церковні устави, впливи церкви — на шлюбні відносини; становище жінки, відносини супругів в староруських лїтературних памятках; аскетичні погляди, участь жінки в справах церковних і полїтичних; становище вдови в праві і житю; становище дїтей; свобідність сексуальних відносин; конкубінат і многоженство; срамословіє.

Тепер виберемо інтересне для характеристики культури й побуту з самого житя. Почнемо від родинних відносин 1).

Мусимо почати з того, що родові відносини, описані нами як підстава передісторичного житя 2), в сї часи були вже пережиті й заховали ся тільки в деяких анахронїстичних останках. Ми бачили вже, що навіть саме слово „рід” уживало ся в XI-XII в. в ріжних значіннях, через ослабленнє початкового, й часом означає в тодїшнїх памятках просто родину. Аналїза давнього права не лишає нїякої непевности, що родина-сїмя була в сї часи підставою суспільної орґанїзації. Одинокий визначний останок старого родового житя в нашім праві — се виключеннє доньок від спадщини по батьку: вони мають право тільки на посаг, а спадкоємцями бути не можуть 3). З сього потім зроблено виїмок тільки для бояр: при браку синів спадок могли діставати й доньки, — се була уступка князїв (що мали діставати спадщину, коли не було синів) інтересам боярства, що бажало через посвояченнє задержувати в своїх руках майно своїх безсиновних товаришів 4). Виключеннє-ж від спадщини всяких дальших свояків і обмеженнє спадку тільки десцендентами показує зовсїм виразно, що родові відносини в сї часи зовсїм були ослаблені, принаймнї — не признавали ся правом. Всякі иньші звістки, які ми маємо про тодїшнїй побут, потверджують се — нїде ми не бачимо родових відносин в силї. В тім напрямі впливало й канонїчне та цивільне візантийське право, о скільки приймало ся руською практикою.

Переходячи до відносин родинних, піднесемо насамперед, що редакції Руської Правди майже нїчого не кажуть про правні й економічні відносини членів родини, поки вона цїла, себто поки живе батько, натомість