Читати книгу - "Дочка пірата, Лаванда Різ"

- Ти пам'ятаєш, якою безцінною була для нас наша сім'я, які ми були щасливі, коли росли всі разом? Нам було весело, ми дуріли, підтримували одне одного, дбали. Адже Далу теж потрібні друзі, потрібен дитячий сміх та любов сім'ї. Згадай себе, Зуре! Це не моє друге бажання, але я хочу достукатися до твого серця. Просто подумай. У тебе незвичайний розум, і попри все в тебе є серце, адже я відчуваю в цьому серці свого рідного Зура.

- Яка ж ти спритна та хитра жінка, Енн! Як же ти все-таки вміло можеш наступити мені на горло, – усміхнувся Зур. - Але я не можу змусити себе любити когось! Змусити ненавидіти можу, а кохати ні! Він живе втілення цілої трагедії! Мені буде важко бачити його надто часто!

- А може, цій трагедії судилося статися тільки для того, щоб він з'явився на світ? Може, по іншому частка тебе не змогла б прийти в цей світ, адже я ніколи не змогла б дати тобі дитину. Ніхто не змушує тебе взяти одразу й полюбити. Прихильність приходить з часом. Адже можна спробувати, - із запалом заперечила Енн, ще міцніше стискаючи руки.

 - Тільки за однією умови! - Раптом впевнено заявив Зур, розтискаючи її руки та перетягаючи дівчину до себе обличчям. - Тільки якщо ти допоможеш мені в цих спробах, тільки якщо ти будеш поруч, згладжуючи собою цю страшну мить у моєму житті. І це також не моє друге бажання. Вирішуй, доля хлопчика у твоїх руках.

- Ну, знаєш, з тобою точно ніхто не зрівняється в маніпуляції! Ти химерський шантажист! Чому так завжди виходить, що ти викрутишся з будь-якої ситуації, підкоривши собі решту? – обурено видихнула Енн, м'яко піддаючись його обіймам.

- Тому що я деспот, і дехто сказав, що у мене незвичайний розум, - поблажливо посміхаючись, промовив Зур, цілуючи її в губи. – А ще я дуже добре тебе знаю. Ти ж не зможеш тепер залишити хлопчика, а значить, будеш змушена бути зі мною разом.

Їхня друга ніч, так само була сповнена пожираючої пристрасті, якою все ніяк не міг насититися ані сам Зур, ані їхній сіпат. Але через те, що їхній зв'язок міцнів, заповнюючись суттю Зура, Енн визволила дрімаючий вулкан своїх почуттів до нього. Іноді вона просто не могла контролювати в собі це зростаюче бажання проникнути в його душу, зливаючись з його тілом. Сіпат просто збожеволів від занадто тривалої перерви, намагаючись наздогнати та розтратити накопичені емоції. Варто їй було лише ніжно доторкнутися до нього, як все починалося знову! Поряд із Зуром Енн звільнялася від кайданів своїх тяжких думок, від болю та похмурих роздумів. Вона просто розчинялася в ньому, іноді не в змозі навіть прошепотіти його ім'я. Вони знову ставали одним цілим, нестримно володіючи один одним.

Настав третій день. Ранок почався з її прямого питання:

- Так що, ти забираєш малюка із собою, Зуре?

- Ти забираєш малюка із собою, Енн? - Знущально перепитав він. - Я вже сказав тобі вчора. У цьому питанні я дозволив тобі вчинити як тобі заманеться. Все знову залежить від твого вибору, - Зур зобразив милу ніжну усмішку, не ховаючи в очах своєї влади.

- Тоді Дал їде до Карханкурта! - Не роздумуючи, заявила Енн. – І якщо так, тоді можна скоротити виконання першого бажання та одразу перейти до другого. Ти можеш не спілкуватися сьогодні із сином, а сходити зі мною в одне місце.

- Е, ні! – відразу запротестував Зур, - якщо ти пам'ятаєш, у цій грі є одне строге правило – бажання ніколи не можна змінити! Ти сказала три дні – я сказав три ночі! Значить, сьогодні вдень, я проводжу час із Далом, а ти віддаєш мені ще одну ніч. А вже потім я послухаю твоє друге бажання!

Цей день пролетів надто швидко, бо всі були залучені до майбутніх зборів, Зур мухлював, час від часу, віддаляючись, щоб віддати якісь розпорядження або надіслати повідомлення в Карханкурт, надовго залишаючи малюка на Енн. Але вона вже не загострювала на цьому увагу, для неї головним було те, що Зур погодився взяти сина з собою, а це означало, що він ще не встиг перетворитися на монстра, все частіше нагадуючи їй колишнього Зура, якого вона так любила.

Дал не зовсім розумів, куди його збираються везти, він просто радів змінам, метушні та спілкуванню. Дитина уважно слухала розповіді Енн про їхню велику родину, про названих братів його батька, про подорожі на зірки на великих кораблях.

....Але третя ніч виявилася для Енн повною несподіванкою.

Залишившись із Зуром наодинці, обвивши його за шию, з ніжністю цілуючи це красиве, наче відточене смагляве обличчя, де від одного помаху його чорних пухнастих вій вже починала крутитися голова, і він раптом прийняв свій природний образ, дивлячись на неї заворожуючим пронизливим поглядом темних очей.

- Чого це ти раптом так здивовано завмерла, Енн? Адже я не людина – я химер! Ти забула? Ці ночі пристрасті в людському тілі тобі дарував химер, і цієї ночі я хочу провести з тобою у своєму природному тілі. Я хочу побачити у твоїх очах бажання злитися з цією істотою, бажання віддатися, як ти віддавалася гарній масці.

- Але ... - Енн запнулася, опускаючи очі, не в змозі більше витримувати його погляд.

- Так, я знаю, ти звикла до хамелеона, але за весь час, що ми були разом, ти жодного разу не спала зі мною химером, тільки з людиною. Тепер я хочу, щоб це нарешті сталося! - Він вимагав, не просив, а саме наполягав.

- Ти думаєш, я не знаю, з ким насправді мене пов'язує сіпат? – крадькома усміхнулася вона. - Я не прив'язуюсь до оболонки, твоя суть пробивається навіть через людський образ.  Просто це для мене трохи незвичайно, наче ти, і в той же час, інший. Я стільки разів обіймала і навіть цілувала цього химера, але ці ласки ніколи не йшли далі.

- Тоді прийми мене зараз таким, тоді, може бути, і я прийму тебе такою, - прошепотів Зур, притискаючи до себе її тепле тіло, цілуючи жорсткими губами. Енн ковзнула долонями по його м'язистих грудях, пестячи синювату оксамитову шкіру, вона не противилася любити це тіло, воно було по-своєму привабливе, гнучке, одночасно таке сильне і таке податливе. Вона з ніжністю цілувала ці глибоко посаджені очі, шию, міцні плечі та плоский живіт, вражаючи Зура своєю відкритістю та щирістю.