Читати книгу - "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"

Я був у захопленні від такої думки про мене. Я вирішив іще більше задобрити його зразковою поведінкою, щоб уже цілком його заспокоїти, зміркувавши, що це вірний засіб скоротити термін мого ув’язнення. Я попросив у нього книг. Він був уражений, що, маючи свободу вибору, я обмежився кількома серйозними науковими працями. Зробивши вигляд, ніби я цілком поринув у заняття, я дав йому, таким чином, повний доказ бажаної ним переміни.

Тим часом вона залишалася тільки зовнішньою. Мушу признатися, на свій сором, що в Сен-Лазарі я грав роль лицеміра. Замість занять, залишаючись на самоті, скарживсь я на долю свою, проклинав мою темницю і тиранію, яка мене в ній утримує. І не встигнувши хоч ненадовго відмогтися від туги, що породжувалась усвідомленням моєї ганьби, як уже знову я був охоплений муками любові. Відсутність Манон, тривога про її долю, страх ніколи більше не побачитися з нею були головним предметом сумних моїх роздумів. Я уявляв її в обіймах Г*** М***, бо таке було спершу моє припущення; і, далекий від думки, що він обійшовся з нею так само, як зі мною, я був переконаний, що він усунув мене лише з метою без перешкоди володіти нею.

Так проводив я дні й ночі, що здавалися мені нескінченними. Я покладав надію лише на успіх мого лицемірства, уважно стежив я за обличчям і промовами настоятеля, щоб упевнитися в його думці про мене, і всіляко прагнув догодити йому, як володареві моєї долі. Для мене не могло залишитися непоміченим, що я в нього на кращому рахунку. Я вже більше не сумнівався в його готовності зробити мені послугу.

Одного дня я наважився запитати його, чи від нього залежить моє звільнення. Він відповів, що не тільки від нього це залежить, але він сподівається, що, за його поданням, пан де Г*** М***, на клопотання якого начальник поліції віддав наказ про моє ув’язнення, погодиться повернути мені свободу. «Чи можу я сподіватися, – запитав я тихо, – що два місяці ув’язнення, які я витримав, видадуться йому достатнім спокутуванням?» Він обіцяв поговорити з ним, якщо я цього бажаю. Я наполегливо просив його про цю добру послугу.

Через два дні він повідомив мене, що Г*** М*** такий зворушений був добрим відгуком про мене, що не лише, мабуть, намірився відпустити мене на свободу, але висловив навіть бажання ближче зі мною познайомитись і хоче відвідати мене в темниці. Хоча відвідини його не могли бути мені приємними, я угледів у цьому шлях до майбутнього звільнення.

Він дійсно з’явивсь у в’язницю Сен-Лазар. Мені здався він більш статечним і не таким безглуздим на вигляд, як у будинку Манон. Він сказав мені декілька розсудливих слів про мою безпутну поведінку і додав, очевидно, бажаючи виправдати свою власну розпусту, що людині зі слабкості її дозволяються деякі насолоди, яких вимагає природа, але що шахрайські, безчесні витівки заслуговують на суворе покарання.

Я слухав його з покірним виглядом, чим він, здавалося, був задоволений. Я стерпів навіть кинуті ним побіжно жартівливі зауваження про мої родинні зв’язки з Леско і Манон та про улюблену мою гру в піжмурки, гру, в яку, як він сказав, я, напевно, пограв у Сен-Лазарі добряче, якщо я такий захоплений цим благочестивим заняттям. Але, на його і на моє нещастя, у нього вирвалися слова про те, що Манон, ймовірно, з успіхом займається тим же в притулку. Незважаючи на внутрішнє здригання при згадці про притулок, я знайшов іще в собі сили покірливо попросити його про роз’яснення. «Так, так, – відповів він, – уже два місяці, як вона навчається уму-розуму у виправному притулку, і я бажаю їй здобути звідти стільки ж користі, скільки ви здобули в Сен-Лазарі».

Нехай би загрожувало мені довічне ув’язнення, нехай сама смерть стояла б перед моїми очима, я і тоді не міг би опанувати свою несамовитість при цій страхітливій новині. Я кинувся на Г*** М*** з такою люттю, що майже зовсім позбувся сил. У мене вистачило їх усе-таки, щоб звалити його на підлогу і схопити за горло. Я почав душити його, але в цю хвилину шум падіння та пронизливі його крики, яких я не міг заглушити, прикликали в мою камеру настоятеля і декількох ченців. Його ледве вирвали з моїх рук.

Я встав знесилений, ледве дихаючи. «О Боже! – закричав я задихаючись. – О небесне правосуддя! чи можу я жити після такого злодійства!» Я поривався знову кинутися на варвара, що уразив мене в саме серце.

Мене схопили. Мій відчай, крики та сльози перевершили всяке уявлення. Поведінка моя була така незвичайна, що всі присутні, не відаючи її причини, переглядались один з одним скоріше зі страхом, аніж із подивом.

Тим часом пан де Г*** М*** дав лад своїй перуці та жабо й, оскаженілий таким зухвальством, наказав настоятелеві ув’язнити мене в найтіснішу темницю і піддати всім покаранням, які тільки застосовуються в Сен-Лазарі. «Ні, добродію, – заперечив йому настоятель, – з особами такого походження, як кавалер, ми так не чинимо. До того ж він поводиться так лагідно, так достойно, що я зрозуміти не можу, як міг він дозволити собі таку вихватку без достатніх до того приводів». Ця відповідь зовсім вивела з себе пана де Г*** М***. Він вийшов, кажучи, що знайде управу і на настоятеля, і на мене, і на всіх, хто посміє йому чинити опір.

Наказавши ченцям провести його, настоятель залишився наодинці зі мною. Він заклинав мене скоріше повідомити його про причину такого безчинства. «Ах, отче мій! – вигукнув я, продовжуючи ридати, як дитя. – Уявіть собі найжахливішу жорстокість, уявіть собі найогидніше варварство: такий вчинок, що його мерзотний Г*** М*** мав підлість зробити. О! він пронизав мені серце! Я ніколи не відійду! Я все вам розповім, – додав я ридаючи. – Ви добра людина, ви зглянетеся наді мною». Я коротко виклав йому історію про мою довгу і непереборну пристрасть до Манон; про щасливе наше життя до того часу, як були ми пограбовані слугами; про пропозиції Г*** М*** моїй коханій; про угоду їхню і про те, яким чином її було розірвано. Я подав йому всі обставини з найбільш вигідного