Читати книгу - "Пастка-22"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Далі він почав перев’язувати вату марлевим бинтом. Накладаючи другий виток пов’язки на стегно Сноудена, Йосаріан помітив на внутрішній стороні невеличку дірку, крізь яку зайшов осколок снаряда, круглу зморщену ранку, завбільшки з дрібну монету, з посинілими краями і чорним ядром, де запеклася кров. Він посипав сульфаніламідом і цю ранку і продовжував накручувати бинт довкола стегна, аж поки тампон не закріпився надійно. Потім обрізав бинт ножицями, розкраяв кінець уздовж на дві смужки і зав'язав, обхопивши стегно, в акуратний прямий вузол. Пов’язка, безперечно, вдалася, він з гордістю присів навпочіпки, витираючи спітніле чоло, і привітно всміхнувся до Сноудена.
— Мені холодно, — простогнав той. — Мені холодно.
— Все буде добре, хлопче, — запевнив його Йосаріан, заспокійливо плескаючи його по руці. — Все під контролем.
Сноуден кволо хитнув головою.
— Мені холодно, — повторив він, очі мав каламутні й невидющі. — Мені холодно.
— Тихо, тихо, — сказав Йосаріан з наростаючим сумнівом і трепетом. — Тихо, тихо. Ми вже скоро сядемо, і тобою займеться Док Деніка.
Та Сноуден не переставав хитати головою і нарешті вказав, ледь помітним рухом підборіддя, в напрямку пахви. Йосаріан нахилився і побачив дивного кольору пляму, що сочилася крізь комбінезон під проймою Сноуденового бронежилета. Йосаріан відчув, як серце його завмерло, а потім закалатало так шалено, що йому стало важко дихати. Сноуден був поранений під бронежилет. Йосаріан шарпнув за застібки і почув свій власний дикий скрик: нутрощі Сноудена драглистою масою поповзли на підлогу і витікали з нього ще і ще. Уламок снаряда з три дюйми завбільшки врізався в його другий бік, якраз під рукою, і пройшов навиліт, потягши за собою цілі строкаті шматки Сноудена і вивалившись крізь гігантську діру в його ребрах. Йосаріан скрикнув іще раз і затулив очі долонями. Зуби йому заклацали з жаху. Він примусив себе глянути знов. Ось вам і Божі щедроти, все як треба, з гіркотою подумав він, втупившись поглядом — печінка, легені, нирки, ребра, шлунок і шматочки тушкованих помідорів, що їх того дня Сноуден з’їв на обід. Йосаріан, що ненавидів тушковані помідори, відвернувся в запамороченні і почав блювати, схопившись руками за пекуче горло. Хвостовий стрілець розплющив очі, побачив, як він блює, і знепритомнів знову. Коли Йосаріана повністю вивернуло, він весь обм’як від виснаження, болю та відчаю. І мляво повернувся до Сноудена: той уже дихав слабше й частіше, лице його ще більше зблідло. Йосаріан уже й не знав, з якого боку братися до порятунку.
— Мені холодно, — скімлив Сноуден. — Холодно.
— Тихо, тихо, — машинально бубонів Йосаріан нечутним голосом. — Тихо, тихо.
Йосаріану теж стало холодно, і він непогамовно затремтів. Усе тіло його вкрилося гусячою шкірою, а він пригнічено вглядався в невблаганну таємницю, яку Сноуден розплескав по всій брудній підлозі; Послання в його нутрощах було легко відчитати. Л юдина — це матерія, ось таємниця Сноудена. Викинь людину з вікна, і вона розіб’ється. Підпали її, і вона згорить. Закопай у землю, і вона зогниє, як гниє будь-яке сміття. Коли дух відходить, людина — це сміття. Ось така була таємниця Сноудена. Достигнути — і все[49].
— Мені холодно, — знову проказав Сноуден. — Мені холодно.
— Тихо, тихо, — відповів Йосаріан. — Тихо, тихо.
Він потягнув за витяжний трос парашута і вкрив тіло Сноудена білим нейлоновим саваном.
— Мені холодно.
— Тихо, тихо.
Розділ 42
Йосаріан
— Підполковник Корн каже, — мовив майор Денбі до Йосаріана з церемонною, вдоволеною усмішкою, — що ваша угода залишається в силі. Все складається чудово.
— Аж ніяк.
— Як то ні, коли так, — великодушно заперечив майор Денбі. — Насправді все навіть набагато краще. Це просто-таки талан, що вас мало не зарізала та дівчина. Тепер усе піде як по маслу.
— Я не пристаю ні на які угоди з підполковником Корном.
Кипучий оптимізм майора Денбі тут же випарувався, і чоло зросилося потом.
— Але ж ви маєте з ним угоду, хіба ні? — стривожено й розгублено спитав він. — Хіба ви не уклали договір?
— Я розриваю договір.
— Але ж ви з ним вдарили по руках, адже так? Ви дали йому слово честі.
— Я забираю його назад.
— О боже, — зітхнув майор Денбі і заходився невдало промокати згорнутою білою хусточкою своє виснажене турботами чоло. — Але чому, Йосаріане? Вам пропонують дуже добру угоду.
— Це паршива угода, Денбі. Мерзотна угода.
— О боже, — схвилювався майор Денбі, проводячи долонею по темному жорсткому волоссі, що змокріло вже до самих кінчиків густих коротко стрижених кучерів. — О боже.
— Денбі, а на вашу думку, вона не мерзотна?
Майор Денбі на мить замислився.
— Та... думаю, що мерзотна, — неохоче погодився він. Його круглі, витрішкуваті очі дивились розгублено. — Чого ж ви тоді укладали угоду, якщо вона вам не подобалась?
— Я зробив це в хвилину слабкості, — з понурою іронією кинув Йосаріан. — Рятував собі життя.
— А тепер уже не хочете рятувати собі життя?
— Саме тому я й не погоджуюсь більше літати.
— Тоді хай вас відправлять додому, а там — ніяких загроз.
— Хай мене відправляють додому за те, що я відлітав понад п’ятдесят бойових завдань, — сказав Йосаріан, — а не тому, що мене штрикнула та дівчина, чи тому, що я такий впертий сучий
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка-22», після закриття браузера.