Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ярмарок нічних жахіть 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярмарок нічних жахіть"

354
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ярмарок нічних жахіть" автора Стівен Кінг. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 148 149 150 ... 170
Перейти на сторінку:
отаких.

Він дістав циліндр, почеплений на червону паличку.

— Скидається на висотну ракету, — зауважив я, — тільки побільше.

— Еге ж, така собі модель класу люкс. Називається «китайською півонією». Піднімаються вдвічі вище й пускають чудовий вогнеграй — червоний, пурпуровий, жовтий. Вставляєш паличку в пляшку з-під коли чи пива, як звичайну ракету, але треба відійти якомога далі, бо на зльоті іскри летять навсібіч. Краще мати напохваті рушник, якщо загориться трава.

— Ото добре. Вони точно кинуть дути у свою трубу, коли це побачать.

— Я віддам тобі всю коробку за тридцять баксів. Розумію, що це дорогувато, але я докинув іще пару «Чорних кішок» і кілька бенгальських свічок. Можна встромити їх у шматок дерева й пустити по воді. Страх, яка краса.

— Ні слова більше, — вирішив я. — Я б не прогадав, навіть якби заплатив за коробку вдвічі дорожче.

— Алдене, ніколи не кажи таке людям моєї професії.

Я привіз покупки на озеро, і Ма так зраділа, що одразу ж схотіла запустити М-120 і «півонію». Я зазвичай не сперечаюся з Ма, вона може й відшмагати, але того разу я їй не дозволив:

— Дай тим Массімо хоч один шанс, і вони дістануть щось краще.

Вона поміркувала над цим, поцілувала мене в щоку:

— А ти нівроку кмітливий, як на хлопця, який ледве закінчив старші класи.

Наближалося Велике Четверте липня. Як завжди, весь клан Массімо (дюжини дві людей, а то й більше) зібрався в Дванадцяти соснах. Ми з Ма сиділи у своїх складаних кріслах на причалі, біля самої води. Між нами стояла коробка із забавками, а ще великий жбан помаранчевої викрутки.

Незабаром Пол Массімо вийшов на пірс зі своєю коробкою забавок, яка на вигляд була трохи більша за нашу, але я не хвилювався. Малий пес гучно гавкав. Поруч із Массімо стали двоє дорослих хлопців. Вони помахали нам, а ми махнули їм. Сонце вже сідало, і ми з Ма почали запускати «Чорних кішок», але не по одній, а цілими пачками. Малі на іншому боці озера взялися робити те саме, і коли набридло, то запалили великі бенгальські свічки й стали ними вихати. Парубок дунув у трубу пару разів, ніби налаштовував інструмент.

Кілька дітлахів зачули той сигнал і вийшли на пірс Дванадцяти сосен, а після перемовин Пол і двоє дорослих синів вручили кожному хлопчику по великій сірій кулі — я здогадався, що то були М-80. Звуки добре розносяться над водою, особливо коли нема вітру, і я розчув, що Пол наказує малечі бути обережними й показує, як треба кидати вибухівку в озеро. Потім Массімо підпалив ґноти.

Троє хлопчиків пожбурили М-80 високо, гарно, як і треба, але найменший (йому, певно, було не більше семи), такий собі Нолан Раян[354], утнув кручену подачу, і заряд упав на пірс прямо йому під ноги. М-80 відскочив і неодмінно б відірвав малому носа, якби Пол не відтягнув його. Жінки заголосили, але Массімо з синами тільки залягли від сміху. На той час вони вже пропустили не одну чарку, я так гадаю. Хоча, напевне, то було вино, бо даґо полюбляють пити вино.

— Гаразд, — мовила Ма, — годі пустощів. Давай покажемо їм, поки той здоровань знову не заграв на трубі.

Тож я дістав кілька М-120 — чорні й схожі на бомбочки, які малювали в старих мультиках про злодіїв, які підкладали їх під залізничні рейки.

— Обережно, Ма, — застеріг я. — Будеш довго тримати цю штуку в руках, і тобі відірве не лише пальці.

— За мене не переймайся, давай покажемо тим пастожерам.

Тож я підпалював заряди, і ми підкидали їх один за одним угору — «ка-бум!». Мабуть, шибки дрижали аж до самого Вотерфорда. Містер Трубадур закляк, не встигнув навіть піднести свою сурму до рота. Малеча зарюмсала. Усі жінки повибігали на берег подивитися, що ж там відбувається, чи не сталося якогось терористичного акту, чи що.

— Хай знають! — сказала Ма й відсалютувала келихом молодому Трубадуру, який стояв такий розгублений та ошелешений, немов у штани наклав. Образно кажучи.

Пол Массімо разом із двома старшими синами підійшли до краю пірсу, згуртувалися й заповзялися щось обговорювати, наче бейсболісти, коли всі бази на полі зайнято. Потім вони рушили до будинку. Я вирішив, що змагання закінчилися, а Ма взагалі була в цьому переконана. Тож ми запалили бенгальські вогні, аби відсвяткувати перемогу. Я нарізав квадратиків із пінопласту, який знайшов у помийному відрі за хатиною, і ми повтикали в нього свічки й пустили по воді. На той час сонце майже закотилося за обрій і небо стало темного пурпурового кольору — страх, яка краса. Засяяла вечірня Зоря, інші зірки теж почали проглядатися. Ті хвилини між днем і ніччю завжди найгарніші, я так вважаю. А з бенгальськими вогнями — ще краще. Вони так чудово пливли собі — пускали червоні й зелені іскри, що, наче полум’я воскових свічок, тріпотіли від вітру й відбивалися у воді, як у дзеркалі.

Знову стало тихо — так тихо, що було чути, як десь у Бриджтоні запускають святковий салют, а попід берегом закумкали жаби. Вони гадали, що на сьогодні гармидер скінчився. Але не так сталося, як гадалося, бо за мить на пірс вийшов Пол зі своїми двома синами й поглянув у наш бік. Старий тримав у руці якусь кулю, схожу на м’яч для софтболу, а хлопець без труби (через те я вважав його найрозумнішим із братів) підпалив ґніт. Массімо не гаяв часу й швиденько підкинув бомбу вгору. На встиг я сказати Ма, аби вона заткнула вуха, як заряд розірвався. Боже милий, від спалаху заграло все небо, а вибух вийшов таким гучним, як від артилерійського набою. Цього разу на берег вийшли не тільки жінки й дівчата клану Массімо — мало не всі кляті сусіди повисипали надвір. І хоча більшість із них, напевне, обкалялись від переляку, коли бахнуло те стерво, вони почали плескати в долоні! Уявіть собі!

Ми з Ма перезирнулися, бо вже знали, що буде далі. Так і сталося. Капітан Трубадур притулив до рота свою срану сурму й видав одну довгу ноту: «Уааааа!»

Массімо, як і всі наші сусіди по обидва боки озера, сміялися й плескали в долоні. Яке приниження! Ти ж розумієш мене, Енді? Ардель? Нас порвала купка заїжджих макаронників з Род-Айленду. Я й сам не відмовлюся від тарілки спагеті, але ж не кожен день це їсти, цур їм пек!

— Гаразд, добре, — мовила Ма, розправляючи плечі. — Феєрверки в них гучніші, але в нас іще лишилися

1 ... 148 149 150 ... 170
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок нічних жахіть», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок нічних жахіть"