Читати книгу - "Секретний фарватер, Леонід Дмитрович Платов"

У цім шалі, в цій мовчазній люті було щось незвичайне, жахаюче. Здавалося, б’ється не людина, а величезна оскаженіла риба. М’язисте, намащене тіло виверталося, випорскувало. Ласти шалено пінили воду.

У риби тільки один зуб, зате дуже гострий — стилет. Олександр перехопив праву руку з стилетом і, як лещатами, затиснув у кисті.

Але ліва супротивникова рука вільна. Розчепірені пальці нетерпляче обмацують обличчя, плечі. Треба притискати підборіддя до грудей, щоб не дати цим шукаючим, слизьким пальцям дістатися до горла.

Ні, Олександр не хотів застосовувати зброю, хоч на боці в нього був пневматичний пістолет. Хоч би там що — захопити ворога живим!

Проте де ж Кузьома, Бугров? Чому не прийшли на допомогу за сигналом ракети?

Зчепившись, бойові плавці то спливали, то занурювалися. Від причалу вони перемістилися до центра грота, торкнулися дна, вирнули, знову опинилися біля причалу.

Була мить, коли Олександр уже долав. Він обхопив супротивника ногами і, шарпаючись усім тілом, гамселив того потилицею об палю. Так добивають метрових щук, зловлених на спінінг.

Та порушник був дуже ковзкий — напевне, змастився перед запливом. Він вив’юнився, блискавично сплив догори, знову кинувся на Олександра. Гострий біль, різонув плече.

Уже непритомніючи, Олександр відчув, що порушника відтягують від нього, і інстинктивно, з усієї своєї підупадаючої сили, опирався цьому…

Застогнавши, він підвівся.

Лежати було незручно, твердо. Отже, він був уже не в воді, а на землі. Справді, ось і небо! Під соснами стояли і ходили прикордонники.

— Живий? — стурбовано спитав Олександр, маючи на увазі порушника. — Живий він?

— Живий, живий! — заспокоїв начальник морського поста, сідаючи поряд навпочіпки. — Справно ти працюєш, лейтенанте. Майже і не ушкодив його.

— Зате дуже цупко вчепилися, — докинув Бугров. — Ми з Кузьомою ледве вирвали його від вас. З клаптями віддирали.

Олександр подивився на матроса. Той був у плавках, з ластами на ногах і мокрий весь з голови до п’ят. Отже, підмога все-таки наспіла за сигналам ракетою…

— Загаялися трохи, — додав матрос винувато. — Не зразу відшукали цей підводний вхід у скелі.

Олександр перевів погляд на своє наспіх перев’язане плече — рука непорушна, як цурпалок. Друга затиснула шмат якоїсь прогумованої тканини. “З клаптями віддирали…”

Він розтулив кулак, упустив клапоть на траву, стомлено відкинувся на спину.

Над вухом пролунав схвильований, дуже знайомий голос:

“Поранений! Обіпріться на мене, поранений! У нашій сандружині я…”

Коли він знову розплющив очі, був уже ранок. Люду на острові прибуло. Дзенькали кирки й лопати. Прикордонники, жваво перемовляючись, перевертали й пересували каміння, ніби розставляли меблі, готуючись до входин.

— Опритомнів, — сказали поруч з Олександром.

— Та й час би вже…

Олександр звів очі. Згори на нього дивився комдив.

— Здравія бажаю! — радісно вигукнув Олександр, силкуючись встати.

Але фельдшер, що сидів на землі, стримав його.

— Як поспішаєш! — докірливо сказав комдив. — Нема куди квапитися тобі. Справу свою зробив. І зробив на совість.

— А де… — Олександр пошукав навколо очима.

— Ось він! Ніяк не вгамується.

Осторонь кілька прикордонників, навалившись, стримували щось під сіттю — а воно викручувалося і билося в корчах на землі.

Олександр заспокоєно звів подих.

— А нащо вони каміння вивертають? — спитав він за хвилину.

— Шукають аварійний люк.

— Не знайдуть, — упевнено сказав Олександр. — А як знайдуть, то не відчинять. Мальтієць попередив: плита відчиняється зсередини. Я пірну, товаришу комдив? Мені підсоблять допливти.

— Ще чого! Поранений — пірнути! Проінструктуй своїх аквалангістів!

Олександр розтлумачив Вугрову й Кузьомі, як шукати пристрій, що піднімає люк.

— Мальтієць сказав, що це позаду ремонтної майстерні. Бачили її? Тільки не сплутайте! Посередині механізм для висадження Вінети.

— Де частину стіни зсунуто?

— Еге ж. Порушник збирався увімкнути пристрій, я перешкодив.

Кузьома й Бугров довго поралися всередині острова. Хвилин за п’ятнадцять вони зринули й вибралися на берег.

— Ну як? — спитав комдив.

— Чотири трупи знайшли на дні.

— Ого! І справді склеп. А пристрій до люка?

— Там облицювання щільне, товаришу комдив. Плита до плити.

— Значить, не знайшли ту, що треба. Мальтієць говорив: третя знизу, в другому ряді. Відсувається легко.

Знов марудне чекання. Олександр сердито зиркнув на свою нерухому руку.

Аж ось зашамотіло недалечко гілля, хоч ранок був тихий. Розляглися радісно-схвильовані голоси прикордонників.

Погойдуючи кроною, почала повертатися одна з сосон і разом з нею — гранітна плита, її підніжжя. Під гранітною, оброслою мохом плитою відкрилася друга — залізна. Зачорніла розтулина, вималювалися сходинки кручених сходів, що вели стрімко вниз.

— Молодці Бугров і Кузьома! — сказав комдив. — Що ж! Скористаємося з люб’язних запросин.

Олександр також попросився в грот.

— Не можна. Ти поранений, — заперечив комдив.

— Просто зморений, виснажився.

— А плече?

— Не болить, — збрехав Олександр.

Кузьома і Бугров підхопили свого лейтенанта попідруч. Підводячись, той занепокоєно огледівся. А де