Читати книгу - "Ставка: ненависть, Горова Ольга"

 Найбільше Софія злилася на себе за те, що не змогла припинити думати про появу Григорія до глибокої ночі (о, так, вона навмисно вирішила ігнорувати оте дурне вимовляння його імені. Все. Не заслужив!)! І про його… Що то збіса було?! Наказ?!

 По якому праву?! Чому він настільки її зневажає? Гадає, що вона що?.. Селючка, яка не варта навіть знаходитися поруч з його другом?  Чи босячка?!

 Софія крутилася у ліжку, несила знайти зручне  положення. І намагалася при тому не розбудити сусідок по кімнаті.

 Святі горобчики! Софія взагалі не розуміла, що це за дурня! Вони у двадцять першому сторіччі живуть, і вона їм не бідна наймичка, хай її родина й не заможна!

 Хотілося просто послати ті слова Григорі якнайдалі. І самого ректорського сина туди ж! Але проблема в тому – що не виходило. Вона не могла  викинути його з голови. І ось ці… це… попередження?!

 Пфф! І що він зробить, якщо вона не дослухається? Викине її з університету? Заборонить через батька додавати її до списку на стажування у штатах?! Що?! Чому його настільки зачіпає, що Алекс називає Софію своєю дівчиною?

 Обережно розпитавши, вона не змогла знайти докази, що він так робив колись раніше. Здавалося, раніше його геть не обходило, з ким зустрічався друг. Хоча й про походеньки Алекса мало хто що розповідав.

 То що ж тепер сталося? Чим вона  йому настільки не догодила? Тим, що не мовчить у відповідь і не стелеться травою під його величними ногами?!

 Аргх! Софія мимовіль хруснула суглобами пальців, надто міцно намагаючись стиснути ковдру. І тут же завмерла, почувши, як щось бурмоче одна з дівчат. Треба заспокоїтися. Вона не має права заважати їм відпочивати лише через те, що самій думки про того граного телепня не дають спокою! Але ж її підкидало!

 Телефон, що засунула під подушку, тихо вібрує. Це… дає привід її свідомості. Софія безшумно відкидає ковдру, хапає зі спинки ліжка светра та тихесенько виходить у коридор, натягаючи той поверх піжами… І це величезна помилка!

 Бо чорт зна, як йому те вдалося, але парфум Григорія просякнув увесь її одяг та навіть волосся за ті кілька митей, що хлопець стояв впритул! Софі довелося ввечері йти до душу, бо неможливо було позбавитися цього морозного, жорсткого аромату, який ніби переслідував її, як і його власник! Тиснув.

 Але зараз вона геть забула, що светр також цілковито тим ароматом просякнутий. І ось Софі знову почало теліпати від цього!

 Але в коридорі доволі прохолодно, а вертатися у ліжко вона не готова. 

Відкриває месенджер: нове повідомлення від Алекса. Мабуть, сорокове за сьогодні, чи щось близьке до того… Це ж щось та мало значити? Хлопець таки думає про неї? Намагається відкрите, та воно з новою гіфкою, яку мобільний Софії… значно простішої  моделі, авжеж не може відображати коректно.

 Вона не раз казала про це Алексові, та він продовжував ті надсилати. Впертий? Сподівається перепрошити її мобільний, чи що? Чи просто не вважає вагомим?

 Та на доказ того, що Алекс памʼятає про її зауваження, там мався й підпис: “Скучив за тобою, мала. Не дочекаюся вже завтра!”.

 Вона мала б посміхнутися, зрадіти, що він весь час думає про неї. Хіба  всі ці повідомлення – не доказ його захоплення та почуттів?

 Але… в голові чомусь спливає вимога Григорія. І в грудях важчає від якогось недоброго передчуття… Можливо, через той клятий морозний  аромат, що знову проникає у кожну пору на шкірі, тисне на неї, як і його володар. А може… справа просто в нічній порі, в цей час завжди дурне лізе в голову та здається важливим!

_________

Але ж таки не можна сказати, що вона не думає про попередження Григорія... чи про нього самого ;-)) Вміє хлопець захопити увагу, навіть бісячі))