Читати книгу - "Літератор, Тарас Мельник"

Після невдалої розмови з батьками вбитого письменника, Стеценко та його новий напарник поїхали до відділка. Дорогою вони зробили тільки одну зупинку біля дешевого кафе, де майор вирішив поснідати та обговорити деталі. Максимчук виявився не такий пригальмований, як показав себе спочатку. Він побоювався у чомусь заперечити відомому слідчому, але при цьому мав самоповагу.

З кафе вони попрямували до автомобіля. Тільки-но сіли їхати, як у майора завібрував телефон. На екрані світився номер Сергія Соболя.

— Доброго дня, майоре! — офіційно звернувся Соболь.

— Та який же він добрий? — відповів Стеценко. — Ні свідків, ні зачіпок...

— Зате маємо надію, що вбивця – жива людина.

— Ну, хоч якась надія.

Стеценко посміхнувся, відреагувавши на дотеп напарника.

— Ти знайшов якісь докази? — запитав він.

— Можу впевнено сказати, що він не використовував телепортацію.

— Якщо ще відкинеш телекінез, тоді можеш претендувати на премію.

Максимчук вів машину, здивовано слухаючи телефонну розмову. Йому все почуте здавалося відвертим маразмом, однак колеги попереджували, що із Стеценком інакше не вийде. Кульгавий заїка завжди нагадував схибленого.

— Ти знаєш, як він потрапив до квартири? — продовжував Стеценко.

— Зайшов через двері, скоріше всього, — відповів Соболь.

— Тобто, не знаєш?

— Але я на шляху до з’ясування.

— Які етапи на цьому шляху вже пройдені?

Соболь витримав коротку паузу, наче переглядав нотатки у зошиті.

— Нині ми опитували персонал охоронної фірми, котра встановлювала у будинку камери та надавала охоронні послуги. Всі працівники один в один вказали, що не відбувалося жодних збоїв. Вони не відлучалися від моніторів та зробили записи кожного кутка на поверхах.

— Тоді нам там нічого ловити...

— Як виявилося потім, ловити нам там є багато чого!

— Деталізуй, будь ласка.

— Коли ми виходили з фірми, один з працівників сунув мені у кишеню записку. Він зазначив свій номер телефону і просив зателефонувати під час перерви на обід. У них там дуже суворий графік та відео-контроль за усіма.

— Це вже набагато цікавіше.

— Ще й дуже цікаво, — продовжив Соболь. — Я зателефонував йому…

— І? — перебив Стеценко.

— Виявилося, що фірма ставить вище за все свою політику. Вони провели у себе внутрішнє розслідування і звільнили половину відділу, який відповідав за інтернет-зв’язок із камерами у двох кварталах міста.

— Не вірю.

— Причина проста, — розповідав Соболь. — На момент смерті... Ну, на встановлений експертом момент смерті у будинку письменника хтось хакнув кілька камер. Не просто хакнув, а відімкнув їх від сигналу фірми та почав передавати фірмі власне зображення. На його зображенні крутилися кадри, відзняті там же за тиждень до вбивства.

— Він просто спокійно зайшов, знаючи про відімкнені камери.

— Не просто, — виправив Соболь. — Там ще й вахтерка є. Вона впускає до приміщення тільки мешканців та служби доставки, і то на короткий час.

— Тоді ти й без мене чудово знаєш, кого треба щупати.

— Вахтерка запитує у візитерів, у яку вони йдуть квартиру, і має отримати підтвердження від господаря про візит кур’єра. Інакше не пустить. Ми вже перевірили адресу письменника.

— Нічого у той день він не замовляв.

— Що може бути підтвердженням замовлення?

— Усна відповідь замовника, квитанція, чек із магазина.

— Ти не перевіряв, що замовляли сусіди протягом тижня?

— Вахтерка все зафіксувала, — відповів Соболь. — Жінка працює краще за охорону Генерального штабу. У неї збереглися всі документи.

— Вони перед тобою?

— Замовляли піцу у 80-ту, 90-ту, 45-ту, 47-му, 56-ту та 43-тю квартири. Їжу з ресторану у 21-шу, 34-ту, 49-ту, 8-му, 98 та 33-ту. До 66-тої та 33-тьої приїздили вантажники – тягнули меблі, а до 59-тої вантажник із електрокерамічною плитою та духовкою. Він привіз її на візку, але у будинку для подібних випадків користуються окремим ліфтом на поверхи…

— Опиши цього електрика! — різко перебив Стеценко.

— Зараз запитаю. Коли дізнаюся щось більше, одразу наберу.

Соболь зник після коротких гудків.

Майор занепокоївся. Він не очікував на серйозні відкриття, чудово розуміючи, що вбивця, який наважився зламати інтернет у охоронної фірми, не настільки дурний, щоб не замаскуватися. Використає щось найпростіше для зміни образу, а тоді переодягнеться і втече.

Стеценко вгадав наперед, тому прийняв новий виклик Соболя спокійно. Вахтерка описала вантажника, як старого чоловіка із посадженим до нижньої межі зором. Його прикметними рисами були вкрита сивиною борода, яка виглядала з під медичної маски, товсті старомодні окуляри та синя кепка на голові. Чоловік помітно накульгував, поки дістався до ліфта.