Читати книгу - "Чому ти нас зрадив?, Аріна Громова"

- Ти ще питаєш? - прошипіла тітка Оля. - Якщо не твій чоловік, то хто тоді?

В її очах спалахнуло стільки неприкритої злоби, що я мимоволі відсахнулася.

- Усе життя як сир у маслі катаєшся, - отруйним тоном продовжила вона. - І мужик тобі крутий дістався, і гроші. Ти взагалі важких часів не знала. То я тебе опікала, на грудях таку змію пригріла. То він узявся...

- Та що за дурниці ви несете? Ми з чоловіком більше не разом.

- Ну звісно! - розреготалася тітка.

Але в очах її зовсім не було веселощів. Навпаки. Така гримуча ненависть, що мені моторошно стало. Ні, я й раніше розуміла, що вона не відчуває до мене доброти й тепла. Але от щоб до такої міри...

Що я їй зробила поганого, що вона так до мене ставиться? Просто з'явилася на світ і цього вже стало достатньо?

- Хто ще, як не твій чоловічок підіслав до нас цих... - почала тітка і замовкла.

Зблідла, похитала головою. І далі потягнула валізи за собою. Явно не збиралася продовжувати цю відвертість.

- Ви про що зараз? - насупилася я. - Кого до вас підіслали? І чому ви вважаєте, ніби Давид має до цього хоч якесь відношення?

- Не важливо, - відмахнулася тітка. - Забудь, я часто говорю багато дурниць. Ти мене пробач, Ір, зла не тримай.

- Ні, почекайте, - зупинилася перед нею. - Поясніть, що відбувається.

Так легко дати їй піти не збиралася.

- Ти ще проблем для мене хочеш? - роздратовано кинула тітка.

- Ви самі цю тему підняли...

- Помилилася!

- Хто до вас приходив? Хто вас так налякав?

Тітка Оля стиснула губи. Видно було, що вона не наважується розповісти правду. Сильно сумнівається, чи варто говорити мені зайве.

- Якби ти їх бачила, то навіть запитань би ставити не стала, - нарешті вимовила вона і похмурішала. - Там такі бандитські пики. Усе одразу зрозуміло. Від кого прийшли, ще й із такими наказами. Я взагалі тобі нічого говорити не повинна. Проблем не хочу. Нам тепер житло нове шукати. Оленку з Лексейчиком прилаштовувати.

Про "Лексейчика" точно переживати не варто було. Він уже прилаштований. Щонайменше на п'ятнадцять діб надійним житлом забезпечений.

Але повідомляти тітці про це я не стала.

Бандитські пики... а в її зятя яка? Найімовірніше, бандити через нього і приходили. Ще незрозуміло, що за проблеми на мене чекають із квартирою.

- Мій колишній чоловік із бандитами не співпрацював, - сказала я. - Таких знайомих у нього немає і не було ніколи. Нікого він вам підіслати не міг.

- Я не зрозумію, - тітка похитала головою. - Ти сліпа чи що?

- Давид завжди вів бізнес чесно.

- Мільйони чесно не заробити, - відрізала вона. - А вже в нього грошей стільки, що взагалі не злічити.

- Навіщо йому мене захищати після всього? Ви б самі подумали, перш ніж таке говорити. Він нас викинув на вулицю, а тепер із чого б йому нам допомагати?

- Біс розбере цих олігархів, - махнула рукою. - Не ображайся, Іро, але на чужому нещасті свого щастя не побудувати. Ти нас із житла виставила. От і чекай, коли відповідь прилетить.

- Та про що ви говорите? Яка відповідь? Ви в моїй квартирі жили, а потім...

- Усього тобі доброго!

Останню фразу вона вимовила таким тоном, що відразу ставало зрозуміло, нічого доброго вона не бажала.

Тітка пішла, залишивши мене в роздумах.

Але я ще навіть не уявляла, наскільки страшний "сюрприз" чекає на мене буквально наступного ранку..