Читати книгу - "Давай одружимось, Уляна Пас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Макс
Як тільки Юля покидає мою квартиру, швидко збираюся і вирушаю в офіс. Сьогодні заплановано кілька важливих зустрічей з клієнтами, і не простими людьми, а дуже й дуже впливовими. В принципі, центральний офіс нашої компанії тільки з такими й співпрацює, хоча інші, менші за розмірами, працюють і зі звичайними людьми, яким необхідні юридичні послуги.
Жанна уже на своєму місці й вкотре намагається спокусити мене своїми розкішними формами. Коли брав її на роботу, ми домовлялися про суворий дрес-код, але, здається, за рік роботи у компанії дівчина трохи призабула основні правила. Ну що ж, доведеться їй нагадати.
- Доброго ранку, Максиме Івановичу! - широко усміхається і поправляє уявні складки на короткій спідниці.
- Доброго, Жанно! Зроби мені каву й запроси Кирила Юрійовича у мій кабінет, - віддаю чіткі накази.
Минає хвилин п'ять і секретарка з'являється на порозі мого кабінету з тацею у руках. Ставить поруч зі мною чашку й мало не навалюється на плече своїм бюстом.
- Де Кирило Юрійович? - питаю холодно. Сварити її не хочеться. Все ж таки Жанна - єдина асистентка, яка протрималася на своєму місці стільки часу. Всі інші, що були до неї, навіть тижня не витримували під моїм керівництвом.
- У нього вимкнений телефон, - відповідає дівчина.
Хочеться запустити цю чашку з кавою об стіну, але стримуюся. Все-таки є ще пів години у Кіра, але якщо він і за цей час не з'явиться, я відкручу йому не тільки голову!
Залишившись сам, дістаю телефон і набираю номер друга. Та автоматичний голос раз за разом говорить про те, що сподіватись на диво не варто. Цей ідіот, схоже, вчора добряче відірвався, а сьогодні розгрібатися доведеться мені.
Але диво таки стається, коли Кір влітає у мій кабінет за п'ять хвилин до приходу першого клієнта. Виглядає він не дуже, тому я починаю сумніватися, чи варто було взагалі їхати у такому стані.
- Застібни нормально ґудзики, - киваю на це неподобство - і Кір одразу береться за справу.
- Пробач, Максе! Добре, що Юля твоя мене розбудила, а то я б точно проспав, - заявляє друг.
- До чого тут Юля? - не можу второпати. - Ти де її бачив?
- Так я це… у Ніки був, подруги її, - знизує плечима Кір, а мені таки хочеться щось йому відірвати. Здається, вечірка тільки набрала обертів після того, як ми з Юлею поїхали.
Першого клієнта доводиться приймати самостійно, тому що Кіру треба привести себе в порядок, а от всі наступні зустрічі проводимо вже разом. За роботою не помічаю, як швидко минає час і, коли переводжу погляд на годинник, розумію, що забув про головне.
Половина сьомої, а рівно о сьомій ми з дружиною маємо бути у Калиновського. Офіс покидаю зі швидкістю світла, але поїхати додому не виходить, тому що на стоянці мене гальмує телефонний дзвінок. Бачу номер дядька і хочеться вкотре за день вилаятись. Та проігнорувати його дзвінок не можу. Треба бути хорошим хлопчиком, щоб отримати те, що хочу.
- Слухаю, Владе! Як справи? Коли твій літак? - запитую надто весело й зовсім неправдоподібно.
- Так я уже прилетів, - приголомшує мене дядько, але далі - більше. - Хотів сюрприз зробити, але, як виявилося, ти встиг раніше.
- Ти про що? - знімаю машину з сигналізації і сідаю всередину. Погані припущення закрадаються у голову, але я готовий до останнього з ними боротися.
- Про твоє весілля, хрещенику, - хмикає дядько, а в мене повний ступор від того, що припущення виявилися правдою. Як він дізнався так швидко?! - Я тут у тебе в гостях і твоя дружина Юля розповіла про те, що ви тепер одружені. Не хочеш нічого пояснити?
- Я скоро буду! - кидаю сухо й заводжу двигун.
- Ну давай. Ми дуже тебе чекаємо, - аж надто спокійно відповідає Влад і завершує дзвінок.
Автомобіль різко зривається з місця, і я мчу додому з такою швидкістю, наче реально це питання життя і смерті. Залишається сподіватися, що Юлька не ляпне нічого зайвого, в іншому випадку ми розлучимося просто сьогодні! Я мав розповісти їй про Влада і попередити, щоб тримала язика за зубами поруч з ним. Та вкотре відклав цю розмову й тепер пожинаю плоди. Але ж і Влад говорив, що прилетить тільки завтра! Чого приперся на день раніше?!
Влітаю у під'їзд, а тоді й у ліфт. Поки підіймаюся на останній поверх, разів сто встигаю пошкодувати, що не купив квартиру на першому поверсі. Здається, зараз у мене станеться серцевий напад, хоча до цього моменту на здоров'я я ніколи не скаржився.
Відмикаю двері своїм ключем і розгублено завмираю у коридорі. З вітальні чутно сміх Юлі і… Влада. Та що вони там роблять, чорт забирай?!
Швидко роззуваюсь і влітаю до них. Зараз мені байдуже, як виглядаю збоку, хоча, напевно, не дуже, тому що Юля від подиву навіть рота відкриває.
- Швидко ти, - усміхається Влад і підводиться з дивана, на якому до цього сидів. - А ми тут з Юлею розмовляємо про ваше весілля. Не знав, що ти такий романтик.
- Ти ще багато чого про мене не знаєш, - бурчу й спостерігаю за тим, як Юля підводиться з дивана. Виглядає вона розкішно, у сукні чорного кольору і з макіяжем. Дівчина наближається до мене, а я поняття не маю, що вона збирається робити.
- Я скучила, коханий! - мило усміхається і несподівано цілує мене в щоку. - Чому так довго? Ми запізнюємося на свято до мого батька.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давай одружимось, Уляна Пас», після закриття браузера.