Читати книгу - "Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко"

Данило вміє викручуватися з незручних для нього розмов і зістрибувати з теми, зберігаючи легкість та невимушеність у спілкуванні, тому мало ймовірно, що я почую від нього всю правду. Але все ж сподіваюся, що він хоч спробує бути зі мною відвертим. 

— У мене в житті трапилося велике лайно, яке треба прийняти як факт і жити далі, — узагальнено відповідає Данило без подробиць і натяків на свої проблеми чи переживання. З виразу обличчя розумію, що йому неприємно про це говорити. — Щоб не псувати нервові клітини своєму колективу, я приїхав сюди. Зустрів тебе. Розлютився, але не тому, що це ти, а тому, що не був налаштований на нові зустрічі та знайомства. Якби не ніч за вікном, то випер би тоді тебе одразу. 

— Ну, знаєш, я б і сама не лишилася з тобою. Ти справив на мене жахливе перше враження. І якщо ти не забув, то я сама збиралася поїхати наступного дня. І навіть зараз ще не впевнена, що правильно зробила лишившись тут. 

— Не думаю, що це хороша ідея робити сьогодні такі висновки. Ми ще нічого не встигли.

— Ти не відповів чому запропонував мені такі дивні умови? — повторюю своє інше питання.

— Мартусю — ти не схожа на інших дівчат, які були в моєму житті, тому мені з тобою цікаво. А ще я бачу, що нам обидвом трохи кепсько зараз, то чому б не об'єднатися і не провести приємно час?

Мені мало інформації, яку я ледве витягнула з Данила, тому я ще й досі настрожено ставлюся до його пропозиції, не можу довіритися до кінця. Хлопця здається зовсім не хвилює моя обережність, бо він продовжує з насолодою пити вино та усміхатися мені. Цікаво було б залізти йому в голову і дізнатися про що він думає. 

— Розпитування закінчилися? — цікавиться Данило, — бо я вже придумав чим ми займемося завтра. Хочеш дізнатися?

— Не скажу, що сильно задовлена результатом, — відповідаю Данилу. — Але ти все одно не скажеш більше. Я права?

— Мартусю, не варто забивати голову чужими проблемами.

— До речі про проблеми, — одразу згадую про Єву. — Ти не міг би зателефонувати Леву і запитити чи знає він щось про мою подругу. Не можу до неї додзвонитися вже другий день. 

— Може вона не хоче з тобою говорити, — робить припущення Данило.

— Це не варіант, бо ми з Євою не сварилися. Взагалі ніколи.

— Значить загуляла твоя подруга, а телефон залишила вдома.

— У Єви турагенція і вона навіть спить з телефоном. Тож ця версія не підходить, — відкидаю і цей варіант. — То ти зателефонуєш своєму братові чи як? 

Я відчуваю, що Данило не хоче цього робити. Цікаво чому? З його слів у них не дуже хороші відносини, але раз спільно бізнес ведуть, то точно кращі ніж в мене з сестрою. 

— Будеш мені винна Мартусю, — каже Данило і неохоче набирає брата. Той відповідає майже одразу.

—  Ого, хто надумав мене потішити дзвінком. Чим заслужив? —  чую чоловічий голос, бо Данило увімкнув динамік гучніше.

—  Я по-справі дзвоню, тому залиш свій сарказм при собі. А, і будь джентльменом, бо з тобою зараз говоритеме Марта, — Данило попереджає брата. Мені чомусь видається, що він ображений на нього, але то лише моє припущення і зовсім не стосується справи через яку ми з ним звʼязалися.

— Привіт, — кажу несміливо. Данило вручає мені в руку свій телефон. Сам сидить поруч. Напружено спостерігає і слухає. 

— Мій брат тебе не ображає? — питає в мене Лев. — Хоча, якщо через тебе навіть мені зателефонував, то скоріше навпаки. Я здивований чесно кажучи. 

Я не звертаю увагу на слова Лева, а одразу переходжу до справи, яка мене хвилює. 

— Леве, я не можу додзвонитися до своєї подруги вже декілька днів. Єва казала, що ти друг її чоловіка, то можливо ти в курсі як в них справи?

Лев мовчить декілька секунд. Інтуїція мені підказує, що таки щось сталося.

— Будь ласка, скажи, що трапилось? 

— Твоя подруга з чоловіком потрапили в аварію і декілька днів провели в лікарні. Тож її було не до розмов з тобою, — не надто дружелюбно відповідає Лев, хоча мені чомусь здавалося, що він спокійний та доброзичливий.

Данило хмуриться, але мовчить. Я відчуваю, що відбувається щось недобре і його брат чогось не договорює мені.

— Як мені можна звʼязатися з Євою? — питаю в Лева. 

— Вона завтра сама тобі зателефонує, — відповідає той. — А зараз, вибач, маю справи.

Скидає виклик. Я розчаровано дивлюся в телефон. 

— В порівнянні з твоїм братом — ти просто золотко, — кажу Данилу. Той голосно регоче.

— Я радий, що ти зробила переоцінку мене. Хоч якась користь від Лева.

— І ти не скажеш мені чому ви з ним не близькі? — знову намагаюся поговорити з Данилом про особисте.

— Точно не зараз, — відповідає хлопець. — Давай краще поговоримо про плани на завтра, бо вже пізно і ти напевне хочеш відпочити? 

— Хочу, — зізнаюся, а потім таки питаю, те що мені спало на думку, — Скажи, а твій брат не бандит часом? 

— Ні! Але я б не відмовився від брата-бандита, — регоче Данило.

— Що смішного я сказала?

—  Мартусю, ти така наївна, —  відповідає хлопець. — Ти справді думаєш, що якби Лев був бандитом, то я б сказав тобі? Або ще краще собі уяви, що ми з ним обидвоє бандити, який сенс мені казати правду? 

—  Не знаю, — злюся, бо слова Данила справді мають сенс, — Як і не знаю, що зі сказаного тобою правда. І ця аварія з Євою і її відсутність в мережі. Це все дуже дивно і неподобається мені.

— Не панікуй, — каже Данило, — Лев може й не містер-ідеальність і ми з ним не в найліпших стосунках, але він точно не бандит і якщо сказав, що твоя подруга звʼяжеться з тобою, то так і буде. Я навіть готовий завтра йому ще раз зателефонувати, якщо він тебе обдурить.

— Дуже благородно з твого боку,  — продовжую злиться.

— Ходи я тебе обійму і тобі відразу стане легше, — несподівано пропонує Данило і розгортає свої руки для мене. Я дивлюся на нього розгублено. Це так незвично і дивно. Але я обіцяла собі спробувати, тож роблю несміливий крок вперед, бо чомусь знаю, що він мене не скривдить. Данило притягує мене ближче до себе та обіймає. Мені подобається, навіть більше —  в його обіймах я почуваюся затишно.