Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

Чернець кивнув, показуючи, що він розуміє, про що йдеться.

– Ми зібрали двадцять тисяч селян у Мюнхені, Аугсбурзі та Зальцбурзі. Ми зосередимо їх у Швабії разом із підтримкою від Максиміліана. Зазвичайно я б не розділяв свої сили таким чином, але ще дванадцять полків терцій[12] від іспанського короля досягнуть нас через Фландрію...

– Як імператору вдалося вмовити Філіпа на це? – нахмурився домініканець.

Валленштайн стиснув губи.

– Це, в свою чергу, питання військове, а не теологічне, тому вас не повинно хвилювати.

Еркісія прийняла ляпас без жодного слова.

– Ми з’єднаємося з терціями навколо Гейдельберга або далі на північ, у Лотарингії, – продовжував худий маршал, – і ми дамо Густаву бій десь у Гессені чи Вестфалії, принаймні на північному березі Майну, за лінією якого він стоїть, відступивши на зиму. З іспанським підкріпленням сили будуть рівні. Якщо ми переможемо, курфюрст бранденбурзький і, ймовірно, саксонці стануть на наш бік, а чеські війська увійдуть до Сілезії та Тюрінгії. Дурний герцог Брауншвейгський також обіцяв допомогу. Рейх розірваний, князі підтримують тих, хто має владу, тому перемога в генеральній битві з Густавом – це є найважливішим. Якщо його союзники не почнуть залишати його, у нас немає шансів.

Чернець бачив як сильні, так і слабкі сторони цього досить добре продуманого плану, який відволікав увагу ворога від серця імперії – Австрії. Він розумів, що це буде кампанія без ініціативи, залежно від того, що Густав Адольф зробить під тиском своїх німецьких союзників. Це зовсім не припало до смаку іспанцю, адже за цією інформацією неможливо було навіть віддалено передбачити хід літніх боїв. Якщо король Швеції не заковтне гачок у великій битві на заході, може статися що завгодно, включно з облогою Відня.

– Дуже дякую за роз’яснення. – Еркісія вклонився. – Мабуть, це все, що я хотів від вас, панове. Найближчими днями наші ординарії зв’яжуться з кожним із вас, щоб зайняти свою посаду, як було домовлено. Тим часом я змушений вибачитися перед вами і залишити вас, не закінчивши вечерю, тому що в мене є справи в Німеччині.

Не чекаючи відповіді, домініканець підвівся, вклонився всім і вийшов із кімнати. У нього в роті все ще було чудове зауваження на адресу Пікколоміні, і йому було щиро соромно за це. Мало того, що він згрішив, але ще й вийшов із себе, про що в його професії не могло бути й мови. Але перш ніж він встиг подумати, що йому потрібно з цього висповідатися й попрацювати над цією стороною свого характеру, Валленштайн, дерев’яний та незграбний, мов штахетина, наздогнав його в коридорі, що веде до великої зали.

– Отець?

– Так, пане маршал?

– Бачу, отець знає набагато більше, ніж каже, – примирливо пробурмотів то. – Про що йшло в листопаді? Я не можу вести кампанію, не знаючи, з чим я зіткнуся. Не кажучи вже про те, що моя позиція у Відні не...

– Мене не цікавить ваша позиція у Відні, фельдмаршале, – перебив його Домінік. – Як я вже сказав, не хвилюйся ні про що, просто робіть свою справу.

– Але...

– Таким є наказ, як імператорський, так і папський. Незалежно від того, що ми про це думаємо, нам