Читати книгу - "Лiрниковi думи, Степан Васильович Руданський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Віють вітри, віють буйні.
Страшно хвилі б'ються;
Тяжко, тяжко мому серцю.
Що аж сльози ллються.
Наймудріший я на світі,-
Що ж мені із того?
Як приблудний ходжу, блуджу
Коло дому свого!
Ходжу, блуджу коло дому
І рідні не бачу.
Тілько неньку проклинаю,
Тілько долю плачу.
Нене ж моя, рідна нене!
Що ж ти починила?
Нащо мене Соломоном
На світ породила?
Нащо мене Соломоном
На світ породила -
Нащо мене сиротою
По світі пустила?
І пустила, і від батька
Сина відганяєш,
Нене ж моя, злая нене,
Чом не умираєш?»
XVI
Почорніло синє море,
Сонечко згасає,
І на небі чорна хмара
Каменем звисає.
Як склепіння гробовеє,
Небо сумне стало,
І, як гроби, з себе, море
Хвилі підіймало.
І по світі білім тихо,
Тілько ворон кряче,
Тілько вітер повіває
І жалібно плаче.
Вдруг півнеба загорілось,
Запалахкотіло ...
І, як оком промигнути,
Страшно загриміло.
Загриміло, загуділо,
Земля затряслася,
І по небі громовая
Стрілка пронеслася.
Бах на землю! Стало тихо.
Небо замовчало.
Лиш дрібненькими сльозами
Землю устеляло.
Плаче небо й перестало,
Небу легше стало;
Чорні хмари розійшлися;
Сонце засіяло.
Любо, мило в білім світі,
Пташечки співають.
В полі люде хліб збирають
В морі риби грають.
Любо, мило в білім світі,
На душі миленько.
Лиш їдному Соломону
Сумно та тяженько.
XVII
І сидить він під скалою,
І сидить, і плаче.
Аж тут ворон чорнокрилий
Понад морем кряче:
«Ой, літав я кажду нічку
Помежи горами,
Кажду нічку доглядав я
Соломона мами.
Ой, коли ж ти, злая ненько.
Будеш умирати?
Ой, коли ж я над тобою
Сяду балювати?
І літав я надаремне,
І не маю жалю:
Серед тучі, серед грому
Я дождався балю.
Общипав я твоє тіло
Виссав твої жили,-
Нащо ж серце твоє чорне
Громи розкришили! ..»
І літав він понад море,
Просив моря пити:
Тяжко стало після балю
Ворона палити.
I зачав він воду пити,
Пив і не напився
І без духу в синє море
3 берега звалився.
А Соломон розважає,
Сльози утирає
І до батька, до Давида,
Весело вертає.
XVIIІ
Давид плакав у палацу,
Тяженько журився.
Аж тут раптом перед него
Соломон з'явився.
«Здоров, батьку мій Давиде!
Ой, як ся ж ти маєш?
Чи за неньку, чи за сина
Сльози проливаєш?»
І упав йому у ноги,
Низько поклонився,-
I, як сонечко на небі,
Цар розвеселився.
«Здоров, сину Соломоне,
Рідная дитино!
Де ти був до сего часу?
Сядь-но, розкажи-но!»
І Соломон сів із батьком.
Все став говорити:
Як-то його рідна ненька
Думала згубити;
Як він смерті відкупився
Від рідної мами;
Як потому став він жити
Чужими літами.
Розказав він все Давиду.
Давид розридався:
«Слава богу, Соломоне,
Що хоть ти остався!
Я старий; уже не можу,
Будеш помагати,
А як смерть пошле мні господь,
Будеш царювати!»
XІX
І почули зараз люде,
Да і світ дочувся,
Що Соломон - у Давида,
Що він повернувся.
І зібрались до Давида
Царі і цариці,
Мужі, хлопці і дівчата,
Й гарні молодиці.
Давид видав баль на диво,
Гості їли, пили,
Напослідок Соломона
Видіти просили.
І явився син Давидів,
Лиш не в кармазині:
В простих чоботях пасових,
В простії свитині.
І говорить: «Добрі люде!
З розумом судіте:
Як що шиєте, то перше
Гудза зав'яжіте!»
Тілько всього було й мови,
Всякий розважає,
Як, куди і против чого
Соломон стріляє.
Розважали і гадали,
Сили не добились,
Поклонилися Давиду,
Сину поклонились.
І поїхали додому,
Стали розважати:
Що б то було, як він каже,
«Гудза зав'язати»?
XX
Якось живо після балю
Цар Давид скончався,
І Соломон сів на троні,
І коронувався.
Сів на троні й зачинає
Думоньку гадати:
Як би небо розгадати,
Море згрунтувати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лiрниковi думи, Степан Васильович Руданський», після закриття браузера.
