Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Пiснi, Степан Васильович Руданський 📚 - Українською

Читати книгу - "Пiснi, Степан Васильович Руданський"

29
0
11.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пiснi" автора Степан Васильович Руданський. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Пiснi, Степан Васильович Руданський» була написана автором - Степан Васильович Руданський, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Поезія".
Поділитися книгою "Пiснi, Степан Васильович Руданський" в соціальних мережах: 

"Пісні" — це чарівна збірка поетичних творів, де кожен вірш є окремою музичною композицією, що звучить у серці читача. Степан Руданський уміло вплітає народні мотиви у свої твори, створюючи неповторну атмосферу української душі.

🔹 Про збірку: "Пісні" — це збірка, яка відображає багатство українського фольклору та культурної спадщини. У цих творах поет майстерно поєднує мелодійність мови з глибокими емоціями та роздумами про життя, кохання, природу і людські почуття. Кожна пісня у збірці — це окрема історія, наповнена чарівною музикою слів, яка торкається найглибших струн душі. Читаючи ці твори, ми ніби чуємо мелодії, що звучать у рідних краях, намагаючись передати дух і колорит українського народу.

🔹 Про автора: Степан Васильович Руданський (1834-1873) — видатний український поет, перекладач, лікар та фольклорист. Народився в селі Хомутинці на Поділлі в сім'ї священика. З дитинства захоплювався народною творчістю, що значною мірою вплинуло на його літературну діяльність. Руданський навчався в Кам'янець-Подільській духовній семінарії, а згодом у Петербурзькій медико-хірургічній академії. Працював лікарем, проте його справжньою пристрастю завжди залишалася поезія. Його твори, сповнені народних мотивів, пісень і гумору, стали невід'ємною частиною української літературної спадщини.

🌐 На сайті readukrainianbooks.com ви можете читати книги онлайн безкоштовно і без реєстрації українською мовою. Тут зібрані бестселери та найкращі книги світу, доступні для кожного. Читання українських книг — це не лише приємний спосіб провести час, але й важливий крок для розвитку української мови та культури. 📚

Читання українською мовою сприяє збагаченню словникового запасу, глибшому розумінню літературних творів та зміцненню національної ідентичності. Це важливо для розвитку України та підтримки рідної мови. Кожна прочитана книга — це крок до збереження нашої культурної спадщини.

Мелодійність поезії у книзі "Пісні" Степана Руданського демонструє, як мистецтво може передавати найглибші емоції та думки, об'єднувати покоління та викликати найщиріші почуття. Ця збірка — справжній гімн українській душі та її незламному духу.

Запрошуємо вас на readukrainianbooks.com, де ви зможете насолодитися творчістю Степана Руданського та багатьох інших видатних авторів. 📖✨ Читайте, розвивайтеся, пізнавайте рідну культуру і мову разом з нами!

Важливо пам'ятати, що кожна прочитана книга робить нас мудрішими і багатшими духовно. А читання українською мовою — це ключ до збереження і розвитку нашої національної ідентичності. 🌟

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

ПРЕСЛІВ’Я

Спив до дна я прик­рий ке­лих

За здо­ров’я долі,

І з похмілля моє сер­це

Розривають болі.

Нащо ж, ми­ла, мої ду­ми,

Нащо твої ча­ри,

Коли з ни­ми враз по сер­цю

Бродять чорні хма­ри?

Правда, ми­ло мені бу­ло,

Як ти обійма­ла

І опу­ще­не покрів’я

З дум­ки підійма­ла

І на ро­зум на­ки­да­ла, -

Правда, ми­ло бу­ло!..

Моє сер­це в цілім морі

Розкоші то­ну­ло.

Я за­був про все на світі,

На все не вва­жав-єм,

Я й се­бе за­був са­мо­го,

Мало пам’ятав-єм.

Спам’ятався - а ти щез­ла…

Розум хо­лодіє,

Лиш не­щас­на моя дум­ка

Росте та повніє.

В якім смут­ку, в якім жа­лю

З нею я блу­каю,

В яких бо­лях на чу­жині

На світ по­род­жаю.

Породжаю, ог­ля­даю…

Мила моя, ми­ла,

Чи ти ме­не, моя ми­ла,

Не щи­ро лю­би­ла?

Чи я те­бе, моя ми­ла,

Не лю­бив, як тре­ба?

Чи то мені та­ка до­ля

Випала із не­ба?

Чого ж ду­ма та­ка пиш­на,

Чого ж сло­во бідне?

Дитя моє не­доспіле,

Дитя моє рідне!

Згубив би я те­бе ра­зом,

Як Час сво­го си­на,

Але, мо­же, те­бе прий­ме

Мати Ук­раїна!

Петрополь, 10.VII 1859

СИРОТИНА Я БЕЗ­РОД­НИЙ...

Сиротина я без­род­ний,

Десь за­ги­ну в чу­жині -

І ніхто очей хо­лод­них

Не зак­риє там мені.

І нерідною ру­кою

Буду в зем­лю я за­рит,

І теп­ленькою сльозою

Ніхто хро­ба не зро­сить…

4 мая 1852 го­да

ТИ НЕ МОЯ

Ти не моя, дівчи­но до­ро­гая!

І не мені кра­са твоя;

Віщує ду­монька смут­ная,

Що ти, дівчи­но, не моя!

Ти не моя! За лич­ко гар­не

Справляє хтось ко­лодія…

Мої ж літа про­хо­дять мар­не,

Бо ти, дівчи­но, не моя!..

Ти не моя!.. І бро­ви чорні

Милує інший, а не я,

І інший хтось те­бе при­гор­не,

А ти, дівчи­но, не моя!..

Ти не моя, го­луб­ка си­ва!..

Щаслива до­ленька твоя,

Моя же до­ля не­щас­ли­ва,

Бо ти, дівчи­но, не моя!..

Ти не моя! Но що ж я маю?

Чим пох­ва­люсь тобі і я?

Хіба лиш тим, що тя ко­хаю;

Но ти, дівчи­но, не моя!..

МЕНЕ ЗА­БУДЬ, МОЯ ДІВЧИ­НО!...

Мене за­будь, моя дівчи­но!

Спокійно жий, щас­ли­ва будь,

Цвіти хоть ро­жой, хоть ка­ли­ной, -

Мене за­будь, ме­не за­будь!..

Мене за­будь - і тяж­ким смут­ком

Не роз­би­вай біленьку грудь:

Шукай собі ко­хан­ка хут­ко,

Мене за­будь, ме­не за­будь!..

Мене за­будь, ме­не не тре­ба!

Та як­би я ко­ли-не­будь

Тебе за­був… - о бо­же з не­ба,

Мене за­будь, ме­не за­будь!..

19 фев­ра­ля

ПІСНЯ

Не ди­вуй­тесь, добрі лю­ди,

Добрі лю­ди, ви, сусіди,

Що за­ду­му­юсь між ва­ми,

Що жу­рю­ся я завсігди.

Літа мої мо­лодії…

Що ж по то­му? Що ж по то­му,

Як без щас­тя, як без долі

Жити в світі мо­ло­до­му?

Моє щас­тя за го­ра­ми,

Може, дру­гим по­ма­гає.

Моя до­ля враз з Ду­наєм

В синє мо­ре уп­ли­ває.

Життя моє! Жит­тя моє!

Ти - по­ко­ше­ная ни­ва.

Не зос­та­лась, не приг­ну­лась

Жадна квіточ­ка щас­ли­ва.

Серце сох­не, сер­це чах­не,

Душа ра­да в хо­ло­до­чок;

Но де гля­ну, по­див­лю­ся -

Тільки камінь та пісо­чок.

Серце сох­не, сер­це чах­не,

Як в полі би­ли­на тая,

Поки йо­го не при­гор­не

Де мо­ги­ла си­ро­вая.

І при­гор­не мо­ги­лонька!..

Хто ж рідненький там зап­ла­че?

Хіба во­рон чор­нок­ри­лий,

Пролітаючи, зак­ря­че!..

І при­гор­не мо­ги­лонька!..

Хто ж за ме­не спо­га­дає?

Як по­ду­маю за сеє,

З жа­лю сер­це роз­пу­кає…

Не ди­вуй­тесь же ви, лю­ди,

Не ди­вуй­тесь ви, сусіди,

Що за­ду­му­юсь між ва­ми,

Що жу­рю­ся я завсігди!

29 июня 1854 го­да.

Кам[енец]-Подол[ьский]

ПОВІЙ, ВІТРЕ, НА ВКРАЇНУ...

Повій, вітре, на Вкраїну,

Де по­ки­нув я дівчи­ну,

Де по­ки­нув чорні очі…

Повій, вітре, з по­лу­ночі.

Між яра­ми там до­ли­на,

Там біленькая ха­ти­на,

В тій ха­тині го­лубонька,

Голубонька-дівчинонька.

Повій, вітре, до схід сон­ця,

До схід сон­ця, край вікон­ця.

Край вікон­ця постіль біла,

Постіль біла, дівча ми­ле.

Зупинися ниш­ком-тиш­ком

Над рум'яним білим лич­ком,

Над тим лич­ком зу­пи­ни­ся,

Чи спить ми­ла - по­ди­ви­ся.

Як спить ми­ла, не збу­ди­лась -

Нагадай їй, з ким лю­би­лась,

З ким лю­би­лась і ко­ха­лась

І ко­ха­ти при­ся­га­лась…

Як заб'ється їй сер­денько,

Як дівча зітхне тя­женько,

Як зап­ла­чуть чорні очі,

Вертай, вітре, к по­лу­ночі.

А як ме­не по­за­бу­ла,

Як не­лю­ба при­гор­ну­ла -

Ти розвійся край до­лині,

Не вер­тай­ся з Ук­раїни…

Вітер віє, вітер віє;

Серце ту­жить, сер­це мліє…

Вітер віє, не вер­тає,

Серце з жа­лю за­ми­рає.

НЕ ЗНАЄШ ТИ ГО­РЯ...

1

Не знаєш ти го­ря,

Не відаєш жа­лю, -

Щасливий ти, дядьку

Прохоре-ковалю!

Заліза пу­да­ми

І на­чин­ня маєш,

Сядеш у світлиці -

Думоньку га­даєш.

І га­даєш ду­му:

Скільки пудів взя­ти,

Щоб, на ди­во світу,

Штабу ізку­ва­ти.

І вдруг твої слу­ги

Вугля на­си­па­ють,

Широкії міхи

Вогонь роз­ду­ва­ють.

Горить чор­не вуг­ля,

Горить, не зга­сає,

Залізо ка­литься,

Іскри роз­си­пає.

Залізо збіліло -

Хватаєш кліща­ми,

Кладеш на ко­вад­ло,

Вариш мо­лот­ка­ми.

І го­то­ва шта­ба,

1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пiснi, Степан Васильович Руданський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пiснi, Степан Васильович Руданський"